Розділ «Частина друга»

— Її звуть уже не міс О’Гара,— пояснила Меллі. Вона тепер місіс Гамільтон.— І додала, обдарувавши Скарлет ніжним поглядом: — А також моя сестра.

Скарлет здалося, що вона от-от задихнеться, так її розлютив вираз смуглявого обличчя цього піратюги-капітана.

Що, я певний, дуже врадувало вас обох, мої чарівні дами,— промовив він, ледь схиляючи голову. Звичайний комплімент, який кажуть при такій нагоді чоловіки, але Скарлет здалося, ніби він мав на думці зовсім протилежне.

І ваші чоловіки, сподіваюся, теж присутні на цьому святковому вечорі? Я з великою приємністю поновив би наше знайомство.

— Мій чоловік у Вірджинії,— сказала Меллі, гордо закинувши голову А Чарлз... — Голос її зірвався.

— Він помер у військовому таборі,— рвучко кинула Скарлет, немов одрубала. І коли цей тип дасть їм спокій? Меллі прикро глянула на неї, а капітан Батлер жестом засвідчив каяття за свої нерозважливі слова.

Дорогі мої дами... І як я так, не подумавши! Ви вже даруйте. Я тут людина стороння, але нехай утішить вас думка, що полеглий за батьківщину житиме у віках.

Мелані всміхнулася до нього крізь сльози, а Скарлет відчула, як всю її поймає лють і безсила ненависть. І знову він промовляв гречні слова, як то личить джентльменові в цій ситуації, хоч сам і на краплю в них не вірив! Він просто збиткується з неї! Він же знає, що вона не кохала Чарлза. А Меллі, ця дурепа, і не здогадується про його справжні думки. «Ох, не доведи Господи, щоб хтось про них здогадався! — пронизав її раптом моторошний страх.— А чи не викаже він комусь того, що знає? Якщо він чоловік непорядний, то від такого чого хочеш можна чекати. Він ніякого стриму не знає». Вона підвела погляд і побачила, що хоч він і обмахував її віялом, уста його скривились у гримасі удаваного співчуття. Та й в очах у нього був такий вираз, що це додало їй духу й посилило її неприязнь. Вона різко вихопила віяло з його руки.

— Зі мною все гаразд,— кинула вона прикрим тоном. Тож нема потреби псувати мені зачіску.

— Скарлет, дорогенька! Капітане Батлер, ви вже будьте до неї вибачливі. Вона... вона стає як не в собі, коли при ній згадують ім’я бідного Чарлі... Та й взагалі нам, мабуть, не слід було сюди приходити. Ми ще в жалобі, розумієте, і все тут діє їй, бідолашці, на нерви — оці веселощі, ця музика.

— О, я чудово розумію,— промовив він з награною серйозністю, але коли обернувся до Мелані й пильно глянув в її лагідні й стривожені очі, вираз його обличчя змінився, якась мимовільна повага й співчуття проступили в погляді.— А ви таки мужня жіночка, люба місіс Вілкс.

«А про мене ні слова!» — з обуренням подумала Скарлет коли Меллі розгублено всміхнулася на його слова.

— І скажете таке, капітане Батлер! Просто річ у тому, що шпитальний комітет попросив нас обслужити цей лоток бо в останню хвилину... Вам наволочку для подушки на канапу? Ось дуже гарна, з вишитим прапорцем.

Вона обернулась до трьох кавалеристів, які з’явилися перед лотком. На хвильку в неї промайнула думка, що цей капітан Батлер таки досить симпатичний. А потім вона пошкодувала, що її сукню не відгороджено від плювальниці біля лотка чимось соліднішим, ніж марлева запона, бо бурштинові грудочки тютюнової жуйки кавалеристів далеко не так точно поціляли, як їхні верхові пістолети. А ще за мить вона забула і про капітана, і про Скарлет, і про плювальницю, бо до лотка підступив гурт нових покупців.

Скарлет мовчки сиділа на дзиглику, обмахуючи себе віялом і не зважуючись підвести погляду; вона тільки одного бажала — щоб капітан Батлер якнайшвидше забрався назад на своє судно, де йому й місце.

— І давно помер ваш чоловік?

— Та досить давно. Майже рік тому.

— Це ціла ера, як вам, певне, здалося.

Не зовсім знаючи, що таке «ера», але здогадуючись, що в його словах щось ущипливе, вона воліла промовчати.

— І довго ж ви були одружені? Пробачте за мої розпитування, але я таки давненько не бував у цих краях.