Дорога

— Кажу, ми не грабіжники.

— Хто ж ви тоді?

Що вони могли сказати йому у відповідь? Старий витер ніс рукою і стояв в очікуванні. Ноги обгорнуті в ганчірки і шматки картону, перев'язані зеленими мотузками, крізь дірки і діри в одязі видно шари огидного лахміття. Якось раптово знітився. Сперся на палицю, і опустився на дорогу, і сів прямо в купу попелу, закривши однією рукою голову. Став схожий на купу ганчір'я, що впала з візка. Вони підійшли ближче і зупинилися.

— Гей, послухайте!

Хлопчик нахилився до старого і доторкнувся рукою до його плеча:

— Тату, він наляканий. Він дуже боїться. Батько оглянув дорогу:

— Якщо це засідка, вб'ю його першим.

— Тату, він просто боїться.

— Скажи йому, що ми його не скривдимо.

Старий хитав головою з боку в бік, вчепившись пальцями в брудне волосся. Хлопчик подивився на батька:

— Може, він думає, що ми йому привиділися.

— І хто ж ми тоді, на його думку?

— Я не знаю.

— Нам не можна тут затримуватися. Треба йти далі.

— Він боїться, тату.

— Не раджу тобі торкатися до нього.

— А може, дамо йому поїсти?

Стояв, дивився на дорогу. Прошепотів: Чорт забирай. Подивився на старого. Ну що, він перетвориться в бога, а вони — в дерева? сказав:

— Ну добре, добре.

Розв'язав поліетилен на візку, відкинув його убік і, порившись в банках, виловив одну — з фруктовим салатом, дістав відкривачку з кишені, відкрив банку, відігнув кришку, пішов назад і, присівши, передав банку синові.