Розділ «Стівен Кінг Крістіна»

— Так.

Вона вийшла з Петунії, і я досі, заплющивши очі, можу побачити її такою, як тоді, за чисту мовчазну мить до того, як усе пішло не так і обернулося жахіттям — високу, вродливу, з довгим білявим волоссям кольору свіжого меду, зі стрункими стегнами й тими разючими вилицями вікінгів, одягнену в парку й витерті «Лі Райдерси», дівчину, що рухалася з грацією танцівниці. Вона досі стоїть у мене перед очима, і я бачу про неї сни, тому що, звісно, поки ми влаштовували пастку для Крістіни, Крістіна, цей старезний і безмежно розумний монстр, влаштовувала пастку для нас. Невже ми справді думали, що легко її перехитруємо? Здається, так і було.

У моїх снах кадри відтворюються з жаским уповільненням. Я бачу м’які гарні порухи її стегон, поки вона йде; чую, як поклацують підбори ковбойських чобіт по бетонній заляпаній мастилом підлозі; чую навіть м’яке сухе шух-шух тканини внутрішньої підкладки її парки об блузку. Вона йде повільно, її голова піднята — тепер вона стала твариною, але не хижаком; вона крокує з обережною грацією зебри, що в сутінках наближається до водопою. Це хода тварини, яка нюхом чує небезпеку. Я намагаюся кричати до неї через вітрове скло Петунії. Лі, вертайся, швидко вертайся, ти була права, ти щось почула, вона там, там, у снігу, із вимкненими фарами, причаїлася, Лі, вертайся!

Вона різко спинилася, руки стислися в кулаки. Отоді-то в сніжній пітьмі надворі й ожили несподівано кола дикунського світла, неначе розплющилися білі очі.

До болю беззахисна на відкритому просторі підлоги, Лі захолола на місці. Вона була на відстані тридцяти футів від воріт і трохи праворуч від центру. Вона повернулася до фар, і я побачив, який приголомшений і невпевнений вираз застиг на її обличчі.

Від несподіванки я теж отетерів, і той перший важливий для порятунку момент було втрачено. А тоді фари стрибнули вперед, і я побачив за ними темний низький силует Крістіни. І залунало розлючене гарчання двигуна, що все наростало, коли вона кинулася на нас із вулиці, де весь цей час вичікувала — може, навіть ще до настання темряви. Сніг, миттєво танучи під нагрівачами, цівками стікав з її даху й мереживом сіток обрамлював вітрове скло. Усе ще розганяючись, вона скочила на гудронове покриття, що вело до входу в гараж. Двигун розривався від нестямної восьмициліндрової люті.

— Лі! — закричав я і вхопився за ключ у замку запалювання Петунії.

Лі кинулася праворуч, до кнопки на стіні. І щойно дотягнулася до неї та натисла, Крістіна з ревом увірвалася в гараж. Я почув, як задеренчали, їдучи вниз, ворота.

Крістіна взяла трохи вправо — вона цілилася на Лі, — і зі стіни бризнули скалки й відколовся шмат сухого дерева. З металевим скреготом, схожим на п’яний регіт, відірвалася частина правого бампера, і по підлозі посипалися іскри, бо Крістіна увійшла в довгий карколомний поворот. Вона не збила Лі, але в наступному заїзді вже не схибить; Лі застрягла в тому правому кутку й не мала де сховатися. Ще був час вискочити надвір, але я дико боявся, що ворота опустяться не досить швидко, щоб відрізати від вулиці Крістіну. Край воріт міг знести їй дах, але я знав, що це її не зупинить.

Заревів двигун Петунії, і я витягнув ручку вмикання її фар. Вони загорілися, заливаючи світлом ворота, що зачинялися, та саму Лі. Вона притискалася спиною до стіни й широко розплющеними переляканими очима дивилася поперед себе. У світлі фар її парка набула дивного відтінку, синього, майже електрик, і з клінічною точністю, від якої замлоїло в шлунку, розум поінформував мене, що її кров здаватиметься фіолетовою.

Я побачив, що вона кинула погляд на щось угору, а потім назад, на Крістіну.

Шини «фурії» оглашенно заверещали, коли вона кинулася на Лі. Зі свіжих чорних слідів на бетоні здіймався димок, і я встиг помітити, що в Крістіні сидять люди: їх набився повен салон.

Тієї самої миті, коли Крістіна з ревом помчала на Лі, та підстрибнула, розмашисто й незграбно, як чортик із табакерки. Мій розум, що метикував тепер неначе зі швидкістю світла, на мить підкинув думку про її чоботи — чи вони, бува, замість ковбойських не перетворилися на семимильні.

Однак Лі вхопилася за іржаві металеві перекладини, що підтримували горішню полицю, підвішену на висоті приблизно дев’яти футів над підлогою, на три фути вище її голови. Ця полиця бігла вздовж усіх чотирьох стін гаража. Того вечора, коли ми з Арні вперше привезли сюди Крістіну, уся полиця була забита відновленими шинами й старою лисою гумою, що тільки чекала на відновлення — дивно, але це нагадало мені полиці добре укомплектованої бібліотеки. Та тепер вона була практично порожня. Тримаючись за ті навскісні перекладини, Лі гойднулася вперед, як дитина, що наміряється закинути собі ноги на плечі (у початковій школі ми таке називали «здерти шкуру з кота»). І Крістіна врізалася мордою в стіну буквально під нею. Якби Лі забарилася, піднімаючи ноги, їх би розтрощило нижче колін. Відлетів уламок хромованого металу. Дві самотні шини злетіли з полиці й велетенськими гумовими пончиками скажено застрибали по бетонній підлозі.

З приголомшливою силою Лі вдарилася об стіну головою, а Крістіна тієї ж миті дала задній хід, усі її шини зчісували гуму й плювали синім димом.

А що весь цей час робив я, спитаєте ви? «Весь цей час» тривав не так уже й довго — ось моя відповідь. Поки я шваброю «О-Сідер» тиснув на педаль зчеплення Петунії і вмикав першу, ворота ще тільки зачинялися з глухим стуком. Усе це відбулося за лічені секунди.

Лі все ще трималася за перекладини, які тримали на собі полицю, але тепер просто висіла в німому заціпенінні, похиливши голову.

Поки я відпускав педаль зчеплення, увімкнувся холодний голос розуму: «Помалу. Застопориш цього бегемота — їй кінець».

Петунія рушила. Я розігнав двигун до ревіння й відпустив педаль зчеплення повністю. Крістіна загарчала і знову кинулася на Лі. Після першого удару її капот зім’явся майже наполовину, і крізь найгостріші згини, там, де шар фарби тріснув, світився метал. Вигляд це мало такий, наче в її капота й решітки раптом виросли акулячі зубиська.

Я вдарив Крістіну спереду, на три чверті її довжини, і її розвернуло, а одна шина злетіла з колеса. «Плімут» врізався в кучугуру сміття — бамперний домкратів й викинутих запчастин, безладно навалених в одному кутку; з оглушливим гуркотом вона вгатилася в стіну, і загарчав розпечений двигун — розганявся і притихав, розганявся і притихав. Увесь лівий передній край Крістіни зім’яло від зіткнення, але вона все ще була на ходу.