Розділ «Стівен Кінг Крістіна»

— Так, вона така, — усміхнувся Арні.

Повернувши голову, я гукнув:

— Вибач, Крістіно!

— Оце вже краще.

Кілька секунд ми всі втрьох просто стояли: ми з батьком біля підніжжя кухонних сходів, Арні — у дверях над нами, — і ніхто не знав, що казати далі. Мене охопила якась паніка — хтось неодмінно мусив щось сказати, бо інакше ціла сміховинна вигадка про те, що нічого не змінилося, не витримає й завалиться під власною вагою.

— Ну що ж, — зрештою промовив тато. — Діти, не напивайтеся. Арні, якщо ти вип’єш більше, ніж пару пляшок пива, подзвони мені.

— Не хвилюйтеся, містере Ґілдер.

— Усе з нами буде добре, — я вишкірився, і посмішка вийшла пластмасовою, неприродною. — Їдь додому, тату, виспись, щоб бути красивим. Тобі це потрібно.

— Так-так, — застеріг тато. — Думай, як моє обличчя називаєш. Воно в мене дуже чутливе.

І він пішов до своєї автівки. А я стояв і проводжав його поглядом, спираючись пахвами на милиці. Я дивився, як він проходить позаду Крістіни. І коли він задом виїхав з доріжки й повернув у бік дому, мені трохи відлягло на душі.

Стоячи у дверях, я обережно позбивав сніг з кінчика кожної милиці. У Каннінґемів на кухні була кахляна підлога, а декілька майже-нещасних випадків навчили мене, що на гладеньких поверхнях пара костурів з налиплим на них мокрим снігом може перетворитися на ковзани.

— А непогано ти обходишся з цими штуками, — прокоментував Арні, дивлячись, як я йду по плитці. З кишені фланелевої сорочки він витяг пачку «Типарильйо»[152], витрусив одну, затиснув у білому пластиковому мундштуку й підкурив, схиливши голову на бік. Полум’я сірника на мить затанцювало на його щоках примарною жовтою барвою.

— Я б охоче позбувся цього вміння, — сказав я. — Коли це ти почав сигари курити?

— У Дарнелла. При матері я не курю. Вона від запаху казиться, як дурна.

Він курив не як юний хлопчисько, який щойно опанував цю звичку, — він курив як чоловік із двадцятирічним стажем цього діла.

— Подумав, треба попкорну наробити, — сказав Арні. — Ти не проти?

— Звісно, що ні. А пиво в тебе є?

— Так точно. У холодильнику шестизарядна упаковка й ще дві внизу.

— Круто. — Я обережно сів за кухонний стіл і простягнув ногу. — А де твої?

— На новорічну вечірку до Фассенбахів поїхали. Коли тобі гіпс знімають?