Розділ «Стівен Кінг Крістіна»

І, неначе якийсь бог почув його бажання й ухвалив рішення похапцем виконати його, коп у багажнику тріумфально закричав:

— Цигарки!

— Так, — сказав коп, який зачитував ордер. — Закругляймося. — Обернувшись до Арні, він прочитав йому Правило Міранди. — Чи розумієте ви свої права, якими я їх вам зачитав?

— Так, — мовив Арні.

— Чи хочете ви зробити заяву?

— Ні.

— Сідай у машину, синку. Тебе заарештовано.

«Мене заарештовано», — подумав Арні й ледве не розреготався, такою дурною була та думка. Це все — сон, і скоро він прокинеться. Заарештовано. Тягнуть у «крузер» поліції штату. На нього витріщаються люди…

Дитячі сльози розпачу, гаряча сіль, зібралися в горлі й перекрили його.

Груди сіпнулися — раз, другий.

Коп, який зачитував йому права, торкнувся його плеча, і Арні з якимсь відчаєм відмахнувся від нього. Йому здавалося — якщо він досить швидко закриється в собі, усе буде добре. Але співчуття могло довести його до шалу.

— Не торкайтеся до мене!

— Роби як знаєш, синку, — коп прийняв руку. Потім відчинив для Арні задні дверцята й усадовив його на сидіння.

Ти плачеш уві сні? Авжеж, таке можливо — хіба він сам не читав про людей, які прокидаються від сумних сновидінь зі сльозами на щоках? Але, сон чи не сон, він не розплачеться.

Натомість думатиме про Крістіну. Не про матір чи батька, не про Лі чи Вілла Дарнелла, і не про Слоусона — усіх тих жалюгідних гівнярів, які його зрадили.

Він думатиме про Крістіну.

Арні заплющив очі, сховав бліде виснажене обличчя в долонях та став думати. І, як завжди, від думок про Крістіну на душі стало краще. За якийсь час він зміг випростатись, сидів, дивився на ландшафт, що пропливав повз вікна, і думав про становище, у якому опинився.

Майкл Каннінґем повільно поклав трубку на важіль, з безмежною обережністю, так, ніби один неуважний рух — і вона вибухне та засіє його кабінет на другому поверсі скалками чорної шрапнелі.

Він сів у поворотне крісло біля письмового столу, на якому стояла його друкарська машинка «Ай-Бі-Ем Коректінг Селектрік II», попільничка з написом «ГОРЛІКСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ» синьо-золотими літерами, що ледве видніли на брудному дні, та лежав рукопис його третьої книжки, дослідження броненосних воєнних кораблів «Монітор» і «Меррімак». Він саме був на середині сторінки, коли задзеленчав телефон. Тепер же він підняв затискач паперу праворуч на друкарській машинці й мляво витяг сторінку з-під валика каретки, прискіпливо вдивляючись у легкий вигин сторінки. Він поклав її на рукопис, який занадто вже тепер нагадував джунглі вписаних олівцем виправлень.

Надворі, довкола будинку, вистогнував холодний вітер. Ранішня хмарна теплінь поступилася морозному прозорому грудневому вечору. Наслідки відлиги замерзли на камінь, а його сина утримують в Олбені за обвинуваченням у контрабандистській діяльності: «Ні, містере Каннінґем, це не марихуана, це сигарети, двісті блоків сигарет “Вінстон” без акцизних марок».