Розділ «Стівен Кінг Крістіна»

Вона підвелася зі стільця й несвідомим жестом людини, яка готується до бою, відкинула волосся з лоба й очей. Дихала вона швидко, уся розпашілась. Арні вона здавалася набагато молодшою й водночас значно, значно старшою, ніж він будь-коли її бачив.

— Я роблю це не заради Дарнелла, — тихо промовив він, — і в тюрму я не сяду.

— Ти що, Олівер Венделл Голмс[139]? — із новими силами накинулася на нього вона, однак її гнів трохи вщух, давши місце полегкості. Принаймні він міг щось сказати. — Тебе взяли в його машині, де в багажнику було повно сигарет! Контрабандних сигарет!

На це Арні м’яко відповів:

— Вони були не в багажнику. Вони були у відділенні під багажником. Таємному відділенні. І то була машина Вілла. Вілл сказав мені взяти його машину.

Реджина уважно подивилася на нього.

— Ти хочеш сказати, що не знав про їхню наявність?

Арні зиркнув на неї з виразом, якого вона просто не могла прийняти, таким чужорідним він був на його обличчі. З презирством. «Хороший, як золотий, мій хлопчик як золотий», — раптом спливла в голові божевільна думка.

— Я знав, і Вілл знав. Але це ж іще треба довести, правда?

Вона тільки вражено дивилася на нього.

— Якщо це якось повісять на мене, — сказав Арні, — мені дадуть умовний термін.

— Арні, — мовила вона, — ти зараз не думаєш головою. Може, твій батько…

— Так, — перебив він. — Я думаю головою. Не знаю, чим думаєш ти, але я зараз думаю лише головою.

І він вирячився на неї такими страхітливо порожніми очима, що вона більше не могла цього терпіти й змушена була піти.

У маленькій зеленій приймальні Реджина сліпо проминула свого чоловіка, який сидів на лавці з Ворберґом.

— Іди до нього, — сказала вона. — Ти маєш його напоумити.

І пішла далі, не дожидаючись відповіді й не зупиняючись, аж поки опинилася надворі й холодне грудневе повітря охолодило їй розпашілі щоки.

Майкл зайшов, але теж зазнав фіаско; вийшов він із пересохлим горлом і обличчям, яке неначе на десять років постаріло порівняно з тим, з яким він заходив.

У мотелі Реджина переказала Ворберґу розмову з Арні й запитала, чи є бодай найменший шанс, що він має рацію.

Ворберґ замислився.