Розділ «Стівен Кінг Крістіна»

— Пусти її! — кричав Арні, ковзаючись і буксуючи в снігу, поки оббігав багажник Крістіни, прямуючи туди, де автостопник тримав безсиле тіло Лі, що враз стало схожим на маріонетку завбільшки з людину. — Пусти, ти її вб’єш!

Лі почала дихати — великими, рвучкими ковтками. Чудесне холодне повітря вливалося в легені крізь горло річками вогню. Краєм свідомості вона розуміла, що схлипує.

Брутальна ведмежа хватка ослабла, і руки її відпустили.

— Дівчинко, ти як? З тобою…

Його слова увірвав Арні — він простягнув повз неї руки, жадаючи вхопити автостопника. Той розвернувся до Арні, його довге чорне волосся розвіював вітер, і Арні вдарив його кулаком у губи. Автостопник поточився назад, ковзаючись чоботами в снігу, і гепнувся на спину. Довкола нього хмарою злетів догори свіжий сніг, дрібний і сухий, мов цукор у цукерників.

Арні посунув уперед, з піднятими кулаками й очима, звуженими до щілин.

Вона ще раз конвульсивно вдихнула повітря — о, як це було боляче, боліло так, ніби її різали ножами — і закричала:

— Арні, що ти робиш? Перестань!

Він обернувся до неї, сторопілий.

— Га? Лі?

— Він урятував мені життя, за що ти його б’єш?

Зусилля було надмірним, і чорні цятки знову закружляли перед її очима знизу вгору по спіралі. Вона могла б спертися на машину, але не хотіла до неї наближатися й торкатися теж не хотіла. Лампочки приладової панелі. Щось трапилося з лампочками приладової панелі. Щось

(очі вони перетворилися на очі)

таке, про що вона не хотіла й думати.

Натомість вона, хитаючись, побрела до ліхтарного стовпа й сперлася на нього, мов п’яниця, похиливши голову, відсапуючись. Довкола її стану оповилася м’яка несмілива рука.

— Лі… золотко, як ти?

Вона трохи повернула голову й побачила його нещасне перелякане обличчя. Та й розплакалася.

Автостопник боязко наблизився до них, витираючи скривавленого рота рукавом куртки.

— Дякую, — мовила Лі між хрипкими стрімкими вдихами.

Біль на крихту вже влігся, і сильний холодний вітер заспокоював її розпашіле обличчя.