Розділ «Стівен Кінг Крістіна»

Відповіла сама Лі, її голос звучав сонно.

— Арні?

— Лі, мені треба з тобою поговорити. Треба тебе побачити.

— Арні, вже майже десята година. Я щойно вийшла з душу й лягла в ліжко… Я вже майже спала.

— Будь ласка, — попросив він і заплющив очі.

— Завтра, — сказала вона. — Сьогодні не можна, батьки мене так пізно не випустять.

— Ще тільки десята. І сьогодні п’ятниця.

— Вони не дуже хочуть, щоб я часто бачилася з тобою, Арні. Спочатку ти їм подобався, і тату досі подобаєшся… але вони обоє вважають, що ти став трохи дивакуватим. — На тому кінці дроту, де була Лі, повисла довга-довга пауза. — Я теж так вважаю, — зрештою закінчила вона.

— Це означає, що ти більше не хочеш мене бачити? — безбарвним тоном запитав він. У нього болів шлунок, боліла спина, усе боліло.

— Ні, — тепер у її голос закралися ледь помітні докірливі нотки. — Мені чомусь здавалося, що це ти не хочеш бачити мене… у школі, а по вечорах ти завжди в гаражі. Ремонтуєш свою машину.

— Уже все зроблено, — відказав він. А потім, роблячи над собою величезне зусилля: — Якраз про машину я й хотів… оййй, чооорт! — Він ухопився за спину, бо її знову прошив страшний напад болю, але рука торкнулася тільки корсета.

— Арні? — стривожилася Лі. — Що з тобою?

— Нічого. Спина заболіла.

— Що ти хотів сказати?

— Завтра, — мовив він. — Ми поїдемо в «Баскін-Роббінс» і поїмо морозива, може, до Різдва щось купимо, а потім повечеряємо, і я привезу тебе додому о сьомій. Я не буду диваком, обіцяю.

Вона тихо розсміялася, і Арні відчув, як його охоплює величезне полегшення. Немов бальзам на душу.

— От дурко.

— Це значить «гаразд»?

— Так, це значить «гаразд». — Трохи помовчавши, Лі м’яко додала: — Я сказала, що це батьки не хочуть, щоб я з тобою часто бачилася. Я не сказала, що я не хочу.

— Дякую, — він докладав зусиль, щоб голос звучав рівно й не тремтів. — Дякую тобі за це.