Розділ «Стівен Кінг Крістіна»

«Гей, чуєш мене, татусю!

Я більше не повернуся».

Дівчинко, люба, ти ж знаєш,

Як я без тебе страждаю!

«Хрін тобі, — каже, — татку,

Не повернуся, і крапка!»[113]

The Clash

День був сірий, з неба грозився посипати сніг, але Арні був правий в обох пунктах — вони гарно провели час і він не поводився як дивак. Місіс Кебот була вдома, коли він приїхав, і прийняла його спочатку прохолодно. Але минуло чимало часу — хвилин, може, із двадцять — поки спустилася Лі, у светрику карамельного кольору, що прегарно підкреслював її груди, та парі нових журавлинової барви слаксах, які прегарно підкреслювали її стегна. Це непоясненне запізнення з боку дівчини, котра майже завжди була досконало пунктуальною, виявилося навмисним. Арні запитав у неї про це пізніше, і Лі заперечувала все (з невинним виразом, у якому фігурували трохи занадто широко розплющені очі), однак у будь-якому разі своєї мети досягла.

Коли хотів, Арні міг бути чарівним, тож енергійно взявся обробляти місіс Кебот. І коли Лі, зав’язуючи на ходу волосся у хвостик, прискакала додолу сходами, місіс Кебот уже відтанула. Вона принесла Арні «пепсі-колу» й захоплено слухала, поки він частував її байками шахового клубу.

— Це єдина цивілізована позакласна активність, про яку я чула в житті, — сказала вона, звертаючись до Лі, і схвально усміхнулася Арні.

— НУУУУУдно, — просурмила в ніс Лі. А потім обійняла Арні за стан і гучно цмокнула в щоку.

— Лі Кебот!

— Вибач, мамусю, але він такий гарненький у помаді, правда? Арні, зачекай. У мене є «Клінекс». Не зішкрібай пазурями. — Вона полізла в сумочку по серветку. Арні подивився на місіс Кебот і підкотив очі. Наталі Кебот затулила рота долонею й захихотіла. Відновлення дружніх стосунків між ними відбулося.

Арні та Лі поїхали в «Баскін-Роббінс», де початкова ніяковість, що залишилася від телефонної розмови минулого вечора, нарешті розтанула без сліду. В Арні був якийсь невиразний страх, що Крістіна не поїде чи що Лі скаже про неї щось огидне; їй ніколи не подобалося їздити в його машині. Але обидві турботи не виправдались. Крістіна їхала рівно й чітко, мов швейцарський годинник, а в усьому, що мала сказати про неї Лі, дзвеніла втіха й приємний подив.

— Я б нізащо в таке не повірила, — сказала вона, коли вони виїхали з маленької автостоянки кафе-морозива і влилися в потік транспорту, що прямував до Монровілльського торговельного центру. — Ти, певно, гарував, як той віл.

— Усе було не так погано, як тобі здалося, — запевнив її Арні. — Не проти послухати якусь музику?

— Ні, авжеж, не проти.

Арні увімкнув радіо — «Зе Силуеттс» якраз кіп-кіпали й бум-бумкали, виспівуючи «Знайди роботу»[114]. Лі скривила личко.

— «Ді-Ай-Ел», фу. Можна я перемкну?

— Будь як удома.