Розділ «Стівен Кінг Крістіна»

— Про що ти хочеш зі мною поговорити?

Крістіна. Я хочу поговорити про неї… та про мої сни. І про те, чому я схожий на чорта. І чому я тепер завжди прагну слухати WDIL, і про те, що я робив тієї ночі після того, як усі пішли… тієї ночі, коли я пошкодив собі спину. Ох, Лі, я хочу…

Знову ріжучий біль, немов котячі пазурі роздирали йому спину.

— Я думаю, ми щойно про це поговорили, — сказав він.

— А. — Легка тепла пауза. — Добре.

— Лі?

— Ммм?

— Тепер у нас буде більше часу. Чесне слово. Стільки, скільки захочеш. — І думка: «Бо тепер, коли Денніс у лікарні, ти єдине, що лишилося, усе, що відділяє мене… мене від…»

— Це добре, — мовила Лі.

— Я кохаю тебе.

— Добраніч, Арні.

«Скажи те саме! — раптом захотілося закричати йому. — Скажи те саме у відповідь, мені так потрібно, щоб ти це сказала!»

Але у вусі пролунало тільки клацання трубки, яку поклали на важіль.

Він сидів за Вілловим письмовим столом, довго, похиливши голову, приходячи до тями. Вона не повинна була повторювати ці слова щоразу, коли він їх їй казав, адже так? Йому ж не настільки сильно потрібне було запевнення, адже так? Так?

Арні підвівся й рушив до дверей. Завтра вона піде з ним на побачення, ось що важливо. Вони поїдуть на різдвяний шопінг, як і планували того дня, коли гівнярі понищили Крістіну; вони розмовлятимуть і розмовлятимуть; добре проведуть час. Вона скаже, що кохає його.

— Вона це скаже, — прошепотів він, стоячи в дверях, але на лівому боці гаража посередині стояла Крістіна, неначе німе й дурне заперечення, а її решітка випиналася вперед, немов на щось полювала.

І голос зашепотів десь із глибин його свідомості, темний допитливий голос: «Як ти пошкодив спину? Як ти пошкодив спину? Як ти пошкодив спину, Арні?»

То було запитання, від якого він сахався. Тому що боявся відповіді.

34 / Лі та Крістіна

А мала з «кадилаку» й гукає: