Розділ «Стівен Кінг Крістіна»

— Так, як не стало Канючі Велча? — поцікавився Джанкінс.

— Я про це нічого не знаю.

— Ні?

— Ні.

— Слово скаута? — спитав Джанкінс. Запитання було гумористичним, але очі залишалися серйозними; вони промацували Арні, шукаюючи найменшої тріщини, критично важливого вагання.

Чоловік, що далі в проході надягав на свою машину зимову гуму, впустив інструмент на бетон. Він мелодійно дзенькнув, і той проспівав ледь не хоровим співом: «А гівна тобі, хвойдо».

Джанкінс і Арні обидва ненадовго повернули голови в той бік, і момент було втрачено.

— Звичайно, слово скаута, — відповів Арні. — Слухайте, я розумію, ви повинні мене розпитувати, така у вас робота…

— Звісно, це моя робота, — лагідно погодився Джанкінс. — Хлопця переїхали по тричі в кожен бік. Він став м’ясом. Його відшкрібали від асфальту лопатою.

— Та ну, — збриджено мовив Арні. У шлунку ліниво прокрутився якийсь вал.

— Не вірите? Хіба не це зазвичай роблять з лайном? Зішкрібають лопатою?

— Я тут ні при чому! — прокричав Арні, і чоловік навпроти, що вовтузився з глушником, вражено підвів погляд.

Арні заговорив тихіше.

— Пробачте. Мені просто хочеться, щоб ви дали мені спокій. Ви, блін, чудово знаєте, що я до цього взагалі ніяк не причетний. Ви щойно оглянули всю машину. Якби Крістіна збила того Велча, багато разів і так сильно, вона б уся була покоцана. Це я точно знаю, бо телевізор дивлюся. А коли я два роки тому ходив на заняття «Автомайстерня-два», то містер Смолнак казав, що два найкращі з відомих йому способів знищити передній край машини — збити оленя чи людину. Він трохи жартував, але не знущався з нас… якщо ви розумієте, про що я. — Арні глитнув слину й почув, як у пересохлому горлі виразно клацнуло.

— Авжеж, — кивнув Джанкінс. — Ваша машина, схоже, у порядку. Але не ви, юначе. Ви схожі на сновиду. Вигляд у вас абсолютно зайобаний. Даруйте за мою погану французьку. — Ударом нігтя він викинув недопалок цигарки. — Знаєте що, Арні?

— Що?

— Я думаю, ви брешете швидше, ніж кінь учвал бігає. — Він плеснув долонею по капоту Крістіни. — Чи, може, варто сказати — швидше, ніж «плімут» їздить.

Арні дивився на нього, тримаючи руку на зовнішньому дзеркалі з боку пасажира. І мовчав.

— Не думаю, що ви брешете про малого Велча. Але думаю, що брешете стосовно того, що зробили з вашою машиною. Ваша дівчина сказала, що її потовкли в гівно, і говорила вона набагато переконливіше, ніж ви зараз. Вона плакала, поки мені розповідала. Казала, скрізь були розсипи битого скла… До речі, а де ви купували скло на заміну?

— У Макконнелла, — швидко відповів Арні. — У Бургу.