Розділ «Стівен Кінг Крістіна»

Деннісу це видавалося надзвичайно поганим знаком.

— А ти не знаєш, що Арні може робити для того Дарнелла? — спитала Лі.

— Ні, — відповів Денніс, хоч певне уявлення й мав. У нього всередині наче ввімкнувся внутрішній магнітофончик, і голос його батька сказав: «Дещо чув… крадені машини… цигарки й алкоголь… контрабанда, наприклад, феєрверки… Йому довгий час щастило, Деннісе».

Він подивився на обличчя Лі, страшенно бліде, з макіяжем, розрізаним слізьми. Вона трималася, трималася за Арні, як тільки могла. Можливо, їй довелося дещо дізнатись про міцність і витривалість, те, чого з її зовнішністю вона б ще десять років не пізнала. Але це справи не полегшувало, і не обов’язково це було правильно. Зненацька, майже ні сіло ні впало, він подумав, що вперше помітив покращення шкіри обличчя в Арні більш ніж за місяць до того, як Арні та Лі зійшлися… але вже після того, як зійшлися Арні й Крістіна.

— Я з ним побалакаю, — пообіцяв він.

— Добре, — сказала вона. І підвелася. — Я… я не хочу, щоб усе було так, як раніше, Деннісе. Я знаю, що це неможливо. Та все одно я люблю його і… просто хочу, щоб ти йому це сказав.

— Ага, добре.

Обоє засоромилися, і кілька довгих-довгих секунд ніхто не міг і слова вимовити. Денніс думав про те, що це такий момент, як у піснях кантрі, коли втручається Найкращий Друг. І підступна, зла (і хтива) частка його єства не відчувала до цього відрази. Зовсім ні. Його досі страшенно вабило до неї, тягнуло більше, ніж до будь-якої дівчини за довгий час. А може, і за весь час. Нехай Арні везе ракети в пляшці й вишнебомби в Берлінґтон і трахається зі своєю тачкою. А вони з Лі тимчасом ближче познайомляться. Трохи підтримки й утіхи. Ви ж знаєте, як воно буває.

І саме тієї мулької миті, після того, як вона висловила свою любов до Арні, він мав відчуття, що все в нього могло вийти; вона була вразливою. Може, вона саме вчилася бути сильною, але це не така школа, до якої людина ходить з власної волі. Він міг щось сказати — щось відповідне до моменту, може, просто «Іди до мене» — і вона б пішла, сіла на краєчку ліжка, вони б ще трохи поговорили, можливо, про щось приємніше, і можливо, він би її поцілував. У неї були гарні й повні губи, чуттєві, створені для того, щоб цілуватися і щоб їх цілували. Один раз заради втішання. Другий — геть із дружби. А третій усе спише. Так, завдяки інстинкту, який дотепер його не підводив, він відчував, що це можна здійснити.

Але він не сказав жодного слова з тих, що могли запустити всі ці події, і Лі також. Між ними був Арні, і, майже напевно, завжди буде. Арні та його дама. Якби це не виглядало так по-дурному відразливо, він би засміявся.

— Коли тобі вже дозволять виходити? — запитала вона.

— До довірливих людей, які нічого не підозрюють? — спитав він і захихотів. А за мить і Лі долучилася до нього зі сміхом.

— Ага, щось таке, — і Лі знову форкнула. — Вибач.

— Не вибачайся, — сказав Денніс. — Люди все життя з мене сміються. Я вже звик. Кажуть, я застряг тут до січня, але я всіх обдурю. Піду додому на Різдво. Я в кімнаті тортур задницю собі надриваю, так працюю.

— У кімнаті тортур?

— Фізіотерапія. Спина виглядає нормально. Інші кістки зростаються швидкими темпами — нестерпно сверблять іноді. Шипшину поїдаю кошиками по двадцять кіло. Лікар Ерровей каже, що це просто бабусині байки, але тренер Паффер клянеться, що це правда, і перевіряє пляшку щоразу, коли приходить мене навідати.

— А він часто приходить? Тренер?

— Ага, часто. Уже наполовину переконав мене, що шипшина прискорює процес зростання кісток. — Денніс зробив паузу. — Звісно, в американський футбол я більше не гратиму, ніколи в житті. Трохи шкандибатиму на милицях, а потім, як пощастить, випуск буде з костуром. Веселий старенький лікар Ерровей каже, що пару років я ще, мабуть, кульгатиму. А може, і завжди кульгатиму.

— Мені дуже шкода, — тихим голосом сказала вона. — Мені шкода, що таке мало статися з таким хорошим хлопцем, як ти, Деннісе, але частково це мій егоїзм говорить. Я просто думаю, чи трапилося б усе решта, усе це жахіття з Арні, якби ти був здоровий і з нами.

— Ага, — Денніс театрально підкотив очі, — вали все на мене.