Лоліта

заввишки не бiльшими вiд Лолiти, й де вона, propos de rien, спитала мене,

скiльки ще часу я буду спинятись з нею в душних будиночках, задля

неподобства, й нiколи не живучи як нормальнi люди. Пiвнiчний Проспект у

Берксi, Орегон, рiг Захiдної Вашингтонської вулицi, проти гастрономiчної

крамницi; якийсь городисько в Сонячнiй Долинi, Iдаго, перед цегляним готелем

з приємно перемежованими блiдо-рожевими й рум'яними цеглинами i з тополею

навпроти, чия струменiюча тiнь вигравала на пам'ятнiй дошцi тутешнього

Списку Загиблих. Полинне пустище мiж Пайндлем i Фарсоном. Десь у Небрасцi,

Головна вулиця (бiля Першого Нацiонального Банку, заснованого 1889 року), з

якимсь залiзничним переїздом впересiч вулицi, а за ним - бiлими органними

трубами силосу. Й Мак-Евенська вулиця, рiг Уїтонського проспекту, в

мiчиганському мiстi, маючим його, його iм'я.

Нам став вiдомий дивний людський придорожник, "Гiтчгайкер", Homo pollex

вчених, який чекає попутного воза, й багато його пiдвидiв, рiзновидiв:

скромний воячко, новiсiнько вдягнений, спокiйно незрушний, спокiйно свiдомий

прогонної користi захисного кольору форми; школяр, що бажає проїхати два

квартали; вбивця, що бажає проїхати двi тисячi миль; таємничий, нервовий,

старий пан, з новенькою валiзою й пiдстриженими вусиками; трiйця

оптимiстичних мексиканцiв; студент, що пропонує огляд слiдiв вакацiйної

чорнороботи так само пихато, як iм'я всюди знаного унiверситету, вигаптоване