Скотоферма

І от одного чудового вечора, якраз після повернення отари, коли після трудового дня скотина поволі тяглася додому, всі почули несамовите іржання, що долинало з подвір’я. Скотина приголомшено зупинилася. Це був голос Конюшини. Зненацька вона заіржала знову, і все стадо . Щодуху кинулось до ферми. Увірвавшись у двір, вони побачили те, що й викликало такий жах у Конюшини. Це була свиня, яка крокувала на задніх ногах.

Помилитися було неможливо: всі одразу впізнали Крикунця. Трохи незграбно, можливо, через брак звички носити пузо в вертикальному положенні, але вельми вправно балансуючи, він пройшов по двору. А ще за хвилину із дверей садиби вигулькнула ціла вервечка свиноти — всі так само пересувалися на задніх ногах. Деяким із них це вдавалося краще, іншим гірше, дехто, здавалося, от-от знову стане на всі чотири, якщо йому не дати палиці, врешті всі вони цілком успішно зробили коло по двору. І нарешті розлігся собачий гавкіт й урочисте кукурікання чорного півня, який возвістив про вихід самого Наполеона. Пихато зиркаючи туди й сюди, він велично прочвалав через весь двір в тісному оточенні грайливих псів.

В правій горішній ратиці Наполеон тримав нагая.

Мертва тиша вмить запала на фермі. Збентежені, перелякані тварини, збившись докупи, не вірячи власним очам, спостерігали, як подвір’ям поволі просувається на двох ногах довга процесія свиней. Здавалося, весь світ перевернувся догори дриґом. Та нарешті, коли минув первісний шок і коли, незважаючи ні на що — ні на страх перед псами, ні на виховану довгими роками звичку ніколи не скаржитись, ніколи не нарікати, щоб там не сталося — почулися слова протесту. І саме в цю мить, немов по команді, вівці заходилися одностайно мекати, скільки було духу:

— Чотири ноги — добре, дві ноги — краще! Чотири ноги — добре, дві ноги — краще! Чотири ноги — добре, дві ноги — краще!

Мекання тривало без зупинки хвилин з п’ять. І коли вівці нарешті затихли, час для протестів було прогаяно, оскільки свині вже прямували назад до садиби.

Бенджамін відчув, як хтось ткнув носом йому в плече. Він оглянувся. Це була Конюшина. Її закислі очі були каламутніші, ніж звичайно. Не кажучи ані слова, вона обережно взяла його за гриву й потягла за клуню, де було написано Сім Заповідей. За кілька хвилин вони вже стояли біля засмоленої стіни, всіяної білими літерами.

— Зір у мене слабне, — зітхнувши, мовила вона. — А втім, навіть змолоду я не вміла прочитати, що там написано. Але в мене таке враження, що всі написи виглядали зовсім інакше. Поглянь-но, Бенджамін, чи не змінилися, бува, всі Сім Заповідей?

Чи не вперше погодився Бенджамін порушити свої правила і вголос прочитав їй те, що було написано на стіні. Ніяких Семи заповідей там більше не було: їх замінила одна заповідь, написана великими літерами. Ось як вона виглядала:

ВСІ ТВАРИНИ РІВНІ, АЛЕ ДЕЯКІ ТВАРИНИ РІВНІШІ ЗА ІНШИХ

Після цього вже не здавалося дивним, коли наступного дня вся свинота, що наглядала за роботами на фермі вийшла на службу на двох ногах і з нагаями у передніх ратицях. І вже нікого не здивувало й повідомлення про те, що свині придбали собі радіоприймач, провели телефон і підписалися на газети «Джон Булл», «Тит-бит» та «Дейлі Міррор». Тож ніхто й бровою не повів, побачивши Наполеона на прогулянці в саду ферми з люлькою у роті, як не здивувався ніхто й тоді, коли свинота познімала із гардеробів і натягла на себе вбрання пана Джоунса. Наполеонові дістався чорний сурдут, мисливські бриджі й шкіряні краги, а його улюблена свиноматка з’явилася у пастельному сатиновому халаті, що його вдягала у неділю пані Джоунс.

Не минуло й тижня, як десь біля ополудні на фермі з’явилося одразу кілька дрожок. Це прибула делегація із сусідніх ферм, запрошена Наполеоном для знайомства зі Скотинячім хутором. Вони оглянули все, що їм було показано, з неприхованою цікавістю і висловили свій глибокий захват від побаченого, особливо, від вітряка. В цей час усі мешканці скотоферми виполювали бур’яни на буряковому полі. Вони працювали якнайретельніше, майже не відриваючи очей від землі і не знаючи, кого треба боятися більше — чи то своїх свиней, чи то чужих відвідувачів.

Того вечора із садиби допізна лунав гучний регіт упереміж із незграйним хоровим співом. Зненацька, слухаючи цю мішанину голосів, тварини відчули приплив гострої цікавості. Як могла виглядати вона, ця перша зустріч тварин та людей на рівних? В одностайному пориві вони почали тишком-нишком стікатися до саду поблизу садиби.

Дійшовши до хвіртки, вони нерішуче завмерли й зупинилися, та Конюшина повела їх за собою. Навшпиньках усі підійшли до будинку, і ті, кому дозволяв зріст, обережно зазирнули у вікна їдальні. Там за довгим столом сиділо півдюжини фермерів і стільки ж найіменитіших свиней на чолі з Наполеоном, що поважно сидів на почесному місці. Решта свиноти невимушено розвалилася в кріслах. Компанія розважалася грою в карти, час од часу перериваючи це заняття заради ще одного тосту.

Із келихом в руці підвівся пан Пілкінгтон із Лисячого гаю.

— А тепер, — мовив він, — прошу шановне товариство приєднатися до мого тосту. Та спочатку я дозволю собі сказати кілька слів, яких просто не можу не сказати.

З почуттям величезної втіхи він мусить відзначити, провадив далі пан Пілкінгтон, і він певний того, що всі присутні поділяють це його почуття, що тривалий період взаємної недовіри й усіляких прикрих непорозумінь тепер залишається позаду. Треба чесно визнати, панове, хоча нині доводиться лише пошкодувати про це, але треба визначити чесно: був час, коли до вельмишановних власників Скотоферми люди по сусідству ставилися — ну, якщо і не зовсім вороже, то принаймні з певною, сказати б, недовірою. А відтак часом і говорилося, і навіть — чого гріха таїти, панове, робилося не зовсім те, що треба. Дехто навіть гадав, що самий факт існування ферми, якою володіють і керують свині, суперечить нормальному стану речей і становить небажаний прецедент, бо може хибно вплинути на сусідні господарства. Чимало фермерів беззастережно виходили з того, що на такій фермі неминуче пануватиме цілковита анархія та розпуста. Їх глибоко непокоїла думка, як може вплинути все це на їхню власну худобу і навіть на їхніх найманих робітників. Але нині, панове, від усіх цих сумнівів і тривог не залишилося й сліду. Сьогодні він та його друзі особисто побували на Скотофермі, ретельно оглянули все свиняче господарство, — і що ж вони побачили? Вони на власні очі побачили тут не лише найсучасніші методи господарювання, але й повсюдну дисципліну і порядок, яким могли б по доброму позаздрити всі інші фермери. І далебі, чи не найбільше враження на його друзів, як і на нього самого, справило те їхнє, хотілося б сподіватися, правильне спостереження, що робоча худоба на Скотофермі працює значно більше, споживаючи водночас значно менше, ніж на будь-якій іншій фермі в окрузі.

Хотілося б закінчити свій виступ, сказав він, та ще раз підкреслити, що дружба між Скотофермою та всіма сусідніми господарствами буде дедалі ширитися і міцнішати. Між свинотою і людством зроду не було і не може бути жодних непримиренних суперечностей, бо і їхні цілі, і їхні проблеми, панове, в принципі одні й ті ж самі. Взяти хоча б основне й універсальне питання — питання робочої сили.

— А тепер, джентльмени, — нарешті мовив він, — я прошу шановне товариство упевнитися, що наші келихи повні по вінця, й випити за цей тост стоячи. Тож, джентльмени, за процвітання Скотоферми!

Всі дружно й весело підвелися. В пориві вдячності Наполеон навіть залишив своє чільне місце й обійшов круг столу, щоб почаркуватися з паном Пілкінгтоном, перш ніж осушити свій келих. Коли вщухло загальне «ура!», Наполеон, не сідаючи, заявив, що він теж хотів би сказати кілька слів.