Повелителі мечів

Цікаво, чому злякалися варвари? Чи битва з ними теж була ілюзією?

А може, після поєдинку з Гландитом він втратив свідомість і ніяк не може прокинутися? Корум потер голову обрубком руки, облизав

пересохлі губи. Він спробував сконцентруватися і заглянути в інші виміри, але на цей раз у нього нічого не вийшло. В очікуванні ранку

він знову почав міряти каюту кроками.

Раптово Корум почув якесь дивне дзижчання, від якого у нього розболілася голова. Він наморщив лоба, потер обличчя, але

дзижчання лише посилилося. Йому заклало вуха. У нього занили зуби. А звук наростав.

Корум заткнув вуха руками. З його здорового ока покотилися сльози, в порожній очниці з’явився пульсуючий біль.

Спотикаючись, він заметався по каюті, спробував висадити двері…

Все попливло в нього перед очима.

Корум втратив свідомість.

***

Він стояв у напівтемній залі. Стіни з каменю, переливаючись всіма кольорами веселки, підтримували високу склепінчасту стелю.

Досвідчені майстри, не гірші вадагських, створили цю залу, але в її красі відчувалося щось зловісне, чуже древнім расам.

У Корума боліла голова.

Повітря перед ним згустилося, заблимало блідо-блакитними вогниками і перетворився на високого юнака. На його гладкому молодому

обличчі виділялися очі древнього старця. На ньому була жовта парчева накидка. Юнак вклонився, повернувся до Корума спиною, підійшов до

кам’яної лаві біля стіни і сів.

Корум насупився.

- Тобі здається, що ти спиш, магістр Корум?

- Я - Корум Джайлін Ірсі, Принц у Червоній Мантії, вадаг… останній вадаг на цій землі.