Повелителі мечів

виблискувала й переливалася всіма кольорами веселки.

- Що це? - Прошепотів Корум.

- Машина, якою користувалися ще в стародавні часи. Сподіваюся, вона перенесе нас у Танелорн.

- Чому б нам таки не піти з Еріком?

- Роби, що я тобі кажу, Корум. Май терпіння. Якщо нас не зупинять, ми скоро потрапимо в Танелорн, який шукаємо.

- І отримаємо там допомогу?

- Цього я тобі не обіцяю.

Джері обійшов чашу з усіх боків, кивнув, явно вдоволений оглядом, і почав викреслювати на її поверхні пальцем якісь символи. Світло

чаші стало пульсувати, кути змінювали форму прямо на очах. Вічний мандрівник попросив Корума і Ерікезе притулитися до чаші спинами,

потім дістав з кишені куртки невеликий кришталевий флакон і простягнув його Еріку.

- Коли ми відправимося подорожувати, - сказав він, перекинь цей флакон через край чаші, а потім якомога швидше йди в Танелорн.

Виконай все, що я сказав, і ти добре послужиш і собі, і нам. - Альбінос мовчки кивнув.

- Я виконаю твоє прохання.

Джері загадково посміхнувся і став поряд з Корумом і Ерікезе.

- І передай привіт моєму братові, Мунгламу. - Ерік здригнувся від подиву.

- Ти знаєш Мунглама? Звідки? !

- Прощай, друже Ерік. Ми з тобою не раз ще зустрінемося, але, боюся, не дізнаємося один одного. - Альбінос стояв, як укопаний, і на його білому обличчі грали відблиски світла, витікаючого від чаші. - Втім, воно й на краще, - додав Джері і співчутливо зітхнув.

А потім Ерік зник; в серпанку туману розчинилася зітхаюча Пустеля; пропала кудись дивна кам’яна чаша. Минуло кілька секунд, і гаряча хвиля повітря накотилася на мандрівників, мало не збивши їх з ніг. Вічний мандрівник задоволено хмикнув.

- Машина Телеб Карна знищена. Нарешті! - Вони стояли у високій шелестячій траві, яка приховувала їх з головами.

- Як же тепер ми повернемося на наш вимір? - Запитав Корум. - І куди подівся Ерікезе?