Повелителі мечів

- По-моєму, нас зараз завалить, - сказав він. Джері, здавалося, погладжував жезл рукою, але, придивившись, Корум зрозумів, що він

водить по тьмяній поверхні пальцями, викреслюючи якийсь складний візерунок.

- Підійдіть до мене, друзі, - сказав вічний мандрівник. Вежа тріщала, камені падали, величезний шматок даху полетів униз і зник з

очей. Корум побачив над собою голубе небо, вдихнув чисте свіже повітря, відчув твердий грунт під ногами. Чотири мандрівники стояли на

невидимому крихітному острівці; їх оточувала непроглядна темрява.

- Стійте не місці, - сказав Джері. - Той, хто зробить хоч один крок, загине. - Він спохмурнів. - Нехай Рунний Посох сам знайде світ,

в якому ми повинні опинитися. - Вічний мандрівник говорив дуже впевнено, але Корум, добре знаючи свого друга, бачив, що той нервує.

Колір неба невпинно змінювався; ставало то жарко, то холодно. Вони швидко рухалися крізь виміри, причому, - Корум в цьому не сумнівався - в певному напрямку.

Раптово гарячий вітер дихнув вадагскому принцу в обличчя.

- За мною! - Крикнув Джері, і вони побігли в темряву, але буквально через декілька секунд побачили над своїми головами палаюче

сонце і синє небо з металевим відтінком.

- Пустеля, - спокійно сказав Ерікезе. Їх оточувала пустеля, і вітер, ворушачи пісок, немов співав якусь сумну пісню. Джері розплився

в усмішці.

- Впізнаєш, друже Ерік?

- Зітхаюча Пустеля? - Вигукнув альбінос. - Я вдома! - Краєчком ока Корум побачив, що Рунний Посох, який Джері непомітно випустив на

пісок, розтанув у повітрі.

- Ходімо в Танелорн! - Запропонував Ерік і зробив крок уперед, явно не сумніваючись у згоді своїх супутників.

Але Джері-а-Конел похитав головою.

- Ні. Нам необхідно знайти машину, яку Телеб Карн привів у дію за допомогою Володарів Хаосу. Де вона знаходиться, принц Ерік?

Альбінос уважно озирнувся.