Повелителі мечів

становище захисників міста безнадійне.

Величезні собаки, блискаючи очима й виваливши язикии, навскач мчали до міста, обганяючи варварів. А за собаками йшли гігантські рогаті ведмеді, стискаючи в лапах дубини і щити.

Корум знав, що собаки можуть застрибнути на стіни, а ведмеді зламати ворота кийками. Вадагський принц прийняв рішення.

- Усім, хто може носити зброю, зібратися в палаці! - наказав він. Нехай мешканці Хельвіг-нан-вейк сховаються, якщо зможуть!

- Ти кидаєш городян напризволяще? - В жаху запитала Раліна, дивлячись на блискаюче гнівом пурпурне око Корума.

- Я намагаюся їх врятувати і заодно виграти час. Всі свої сили варвари кинуть на облогу палацу, і поки не візьмуть його, не будуть

чіпати мирне населення. - Виконуйте наказ! - Голосно крикнув він.

Багато хто корився йому з явним небажанням. Солдати брели до палацу, підбираючи поранених, пояснюючи положення, в якому вони опинилися, жителям міста. Корум, Джері та Раліна покинули стіну останніми і побігли по безлюдних вулицях повз спалені кущі, витоптані клумби і трупи, звалені в купи. Опинившись у палаці, Корум насамперед з велів забарикадувати вікна і двері.

Переможні крики варварів, виття собак, ревіння ведмедів чулися все ближче і ближче. Здавалося, захисників міста охопив спокій

відчаю. Всюди стояла мертва тиша.

Три товариші піднялися на дах замку. Дивлячись вниз, Раліна прошепотіла:

- Коли вони будуть тут, Корум?

- Ти маєш на увазі звірів?

- Так.

- Скоро вони підійдуть до міських стін і, якщо запідозрять недобре, втратять трохи часу. Зламати ворота - справа кількох хвилин.

А потім собаки і ведмеді обложать палац, Раліна, і ми не зможемо проти них довго вистояти.

- І ти нічого не можеш придумати?

- У мене є план, але… їх надто багато. - Він задумався і після нетривалого мовчання сказав. - Я ж і сам не знаю всіх своїх

можливостей…

Виття і ревіння чулися все виразніше. Потім настала тиша.