Повелителі мечів

Гейнора, який в даний момент не міг віддати ніяких розпоряджень.

Два Воїна кружляли, не спускаючи один з одного очей, а навколо них кипіла битва. Перелякані забобонні мабдени стояли віддалік, не

розуміючи, що відбувається.

Корум відкинув щит, міцно стиснув шістьма пальцями руків’я бойової сокири і, розмахнувшись, пожбурив її в Гейнора (так колись

воювала вадагська піхота проти загарбників-надрагів). Лезо блиснуло в повітрі, і Проклятий Принц ледве встиг підставити щит, що

розколовся від удару. Кинувши уламки на землю, Гейнор взяв меч двома руками і атакував Корума.

Удар, другий, третій - Корум змушений був відступити, не витримавши шаленого натиску. З обладунків принца Гейнора зі свистом

виривалося хрипке дихання.

- Хоч ти і безсмертний, - крикнув Корум своєму суперникові, - але в тебе зовсім не залишилося сил.

- Ти не можеш мене вбити. Невже ти думаєш, я не вітав би смерть, як благо?

- Тоді здавайся! - Корум теж важко дихав, відчуваючи, що його серце ось-ось вистрибне з грудей. - Здавайся, і ми подивимося, чи

зможу я вбити тебе чи ні!

- Я не маю права порушити клятву, дану мною королеві Ксіомбарг.

- Значить, ти знаєш, що таке честь! - Гейнор розреготався.

- Честь? Я просто боюся. Якщо я зраджу повелительку Мечів, вона мене покарає. Твоє щастя, що ти не розумієш, про що я говорю, Корум. - І він знову кинувся на Принца в Червоній Мантії, високо занісши меч над головою.

Корум відхилив корпус і завдав страшної сили удару по коліну Гейнора. Нога Проклятого Принца підкосилися, і він відступив на крок,

кинувши через плече погляд на свою армію.

Загін Поліб-Бава завершив криваві жнива. Один за іншим воїни підбирали трупи і волокли їх в печеру потойбічного світу.

Дико скрикнувши, Гейнор знову кинувся на вадагського принца, схопивши його за зап’ястя правої руки. Корум вирвався, але лезо меча

блиснуло, опустившись йому на плече, і пробило перший - срібний - шар кольчуги. Вадагський принц випустив шпагу з рук, і Гейнор підхопив її.