Повелителі мечів

- Не слухайте їх. Адже вони по-справжньому щасливі. Ваша несподівана поява заважає їм зібратися з думками. Вони мріють з’єднатися з

вами, з’єднатися з вами… з’єднатися з вами…

- Ні, ні, ні!

- Ні! - Вигукнув Корум. Він вихопив весло з кочети і заходився бити їм по воді. - Припиніть! Припиніть! Припиніть!

- Корум! - За весь час, що вони провели на озері, Джері заговорив вперше. Він відкинувся на борт, намагаючись утримати човен в

рівновазі. Раліна підняла голову і втупилася на своїх супутників божевільними очима. - Корум! Ти все одно не зможеш їм допомогти! Ти

нас погубиш!

- Припиніть! Припиніть! Припиніть! - Віднявши одну руку від весла, Джері смикнув вадагського принца за край мантії.

- Корум! Схаменися!

Раптово Принц в Червоній Мантії сів на місце й подивився на Джері, як на свого заклятого ворога. Поступово вираз його обличчя пом’якшав,

і, вставивши весло, в кочет, він почав гребти. До берега було рукою подати.

- Ми повинні якомога швидше висадитися, - сказав Джері. - Це єдиний спосіб позбутися від голосів. Потерпи, залишилося зовсім небагато.

- Так, - насилу вимовив Корум. - Так… Він продовжував гребти, намагаючись не дивитися на змучене обличчя Раліни.

- Розплавлені сплячі змії, і старі сови, і голодні яструби наводнюють мої спогади про Каратату…

- З’єднайтеся з ними, і всі їхні чарівні спогади стануть вашими.

Єднайтеся з ними, принц Корум, пані Раліна, лицар Джері. Єднайтеся з ними. Єднайтеся з ними. Єднайтеся з ними.

- Хто ти? - Запитав Корум? - Що ти з ними зробила?

- Я - ГОЛОС І ДУША ОЗЕРА ГОЛОСІВ. У МЕНІ ЗЛИЛИСЯ ЇХ ГОЛОСИ І ДУШІ. Я НЕСУ ЇМ МИР І СПОКІЙ. НЕ СЛУХАЙТЕ ТИХ, ХТО ГОЛОСНО КРИЧИТЬ.

ЗАБЛУКАЛІ ДУШІ ЗАВЖДИ НЕЗАДОВОЛЕНІ…

- Ні, ні, ні, ні…