Повелителі мечів

солдатів, що не бажали кидати зброю, і змусили їх здатися в полон.

Раліна приєдналася до Корума і Джері-а-Конела, а через кілька хвилин до них під’їхав маленький чоловічок на великій коні. Кіт

Базиліо, який все ще сидів на плечі Джері, виглядав швидше здивованим, ніж переляканим.

- Я - герцог Гвелін Бедвільральський, - представився карлик, звертаючись до Раліни. - За допомогу твою пребагато вдячний. Але ти не з Айвіша, і в Адвіні воїни настільки славні мені невідомі, а з інших князівств, почувши про мої знегоди, ніхто не встиг би, лицар,

прискакати мені на допомогу.

Раліна зняла шолом і труснула волоссям. Вона посміхнулася, але відповіла герцогу так само урочисто:

- Невже не впізнаєш ти мене, герцог Гвелін?

- Пробач, але пам’ять мене підводить. - Вона розсміялася.

- Скільки води збігло! Я - Раліна, яка вийшла заміж за твого брата…

- Князівство Алломглільске! Але мені повідомили, що маркграф загинув при аварії корабля.

- Так, - відповіла вона, переставши усміхатися.

- Я думав, замок Мойдель давно поглинуло море. Де ж ти була весь цей час, дівчинка моя?

- До недавніх пір - в замку Мойдель. Східні варвари змусили мене покинути рідні краї, і я прийшла попередити тебе, що Хаос

готується до битви. Сьогоднішній бій суща дрібниця в порівнянні з тим, що чекає нашу країну незабаром.

Герцог Гвелін запустив пальці в бороду. Він перевів погляд на бранців і віддав якийсь наказ своїм воїнам. Потім посміхнувся.

- Так, так. А хто цей сміливець з пов’язкою на оці? І юнак у капелюсі з котом на плечі? І… - Раліна знову розсміялася.

- Я все тобі розкажу, герцог Гвелін, за умови, що ти запросиш нас в гості.

- Посмійте тільки відмовитися! Ходімо, друзі. Справу зроблено. Тепер можна і відпочити.

***

У невеликій вітальні будинку Гвеліна, обставленій просто, але зі смаком, вони пообідали холодними м’ясними стравами, хлібом, сиром і