Повелителі мечів

- Блакитні - за герцога! - Крикнула Раліна. - Коричневі - міська варта. Вони завжди змагалися один з одним!

Коруму не хотілося вбивати. Він не відчував ворожих почуттів ні до селян, ні до солдатів, які самі не знали, чому вони б’ються; не

могли зрозуміти, що є сліпими знаряддями Хаосу. Напевно ці люди просто розгнівалися, коли священиків Урлеха вигнали з міста, і зараз

знайшли вихід своїй злобі.

Але Раліна повела своїх вершників у атаку. Тримаючи списи напереваги, кавалеристи врізалися в натовп, прокладаючи в ньому широку

криваву дорогу.

Більшість селян билися пішими, і Корум, змушений взяти участь в битві, рубав бойовою сокирою направо і наліво, бачачи здивовані

обличчя тих, хто намагався зупинити його. Кінь вадагського принца став дибки, заржав і знову помчав вперед, залишаючи під копитами

трупи. Загін прорвався вперед крізь ряди супротивника і з’єднався з воїнами в блакитних мундирах.

Корум відчув полегшення, побачивши, що багато селян покидали зброю і розбіглися в різні боки. Міська варта продовжувала боротися, і

тепер Корум помітив серед них священика. Чоловік невеличкого зросту, майже карлик, на великому пегом скакуні схвально закричав,

вітаючи несподіваних союзників, і змахнув величезним мечем. По багатій одежі маленького чоловічка Корум здогадався, що це - герцог.

- Кидайте зброю! - Крикнув він солдатам. - Здавайтеся, і я вас помилую!

Один із охоронців підняв голову, нерішуче подивився на свою шаблю і кинув її на зеилю. В ту ж секунду священик, що стояв ззаду,

одним ударом зніс йому голову з плечей.

- Стояти на смерть! - Закричав він. - За Хаос! Краще погубити тіло, чим душу!

Але солдати міської варти явно втратили інтерес до битви.

Один з них повернувся до священика, і його очі загорілися ненавистю. Лезо меча зі свистом розсікло повітря, і служитель Улреха упав.

На його шиї зяяла величезна кривава рана.

Корум повісив бойову сокира на луку сідла. Битва практично закінчилося. Списники Раліни і воїни в блакитних мундирах оточили