Повелителі мечів

- Якщо вірити деяким мабденським легендам, ми вже померли і потрапили в пекло.

Так називаються виміри, де горить вічний вогонь. Я нічого не наплутав?

Ганофакс пирхнув.

- Я погано знаю східні легенди. Що ж, принц Корум, повернутися ми не можемо, тому нам доведеться йти вперед.

- Мені казали, що на півночі знаходиться Крижана Пустеля, сказав Корум. Не розумію, як лід може сусідити з полум’ям?

- Черговий каприз Володарів Хаосу.

- Можливо.

Вони обережно пішли по обсидіановій поверхні, віддаляючись від стіни полум’я, і кожен крок давався їм з величезною напругою. Їм

доводилося перестрибувати через струмочки вогню, обходити озерця розплавленої лави, і через деякий час вони змушені були зупинитися,

щоб хоч трохи перепочити. Обох мучила спрага, обидва говорили хриплими голосами.

- Думаю, ми приречені, принц Корум. - Корум стомлено кивнув і підняв голову.

Червоні хмари вирували, утворивши подобу вогняного купола. Здавалося, весь світ був охоплений полум’ям.

- Може, ти знаєш заклинання, що викликають дощ, лицар Ганофакс?

- На жаль! Ми, священики, завжди з презирством ставилися до дешевих трюків.

- А шкода. Чарівники, наприклад, дуже люблять влаштовувати ефектні видовища.

- Але я не чарівник. А твоя сила, принц Корум? Чи не можна скористатися нею, щоб отримати допомогу, - тут Ганофакс здригнувся, - з

потойбічного світу?

- Думаю, ні. Його мешканці - воїни. Я навіть не знаю, хто вони такі і чому коряться моїм наказам. І я впевнений, що чаклун, який

подарував мені руку Кулла і око Рінна, знає не більше за мене. По-моєму, він поставив наді мною експеримент.

- Ти звернув увагу, що сонце тут не заходить? Нам не вдасться насолодитися нічною прохолодою.