Повелителі мечів

Корум зупинився і став чекати. Втім, йому більше нічого не залишалося робити.

Воїни оточили вадагського принца, пильно дивлячись на нього зверху вниз. Їх носи і роти теж були округлої форми, від чого на їхніх обличчях, здавалося, назавжди застигло здивування.

- Оланджа до? - Запитав найвищий воїн, одягнений в плащ-накидку з різнокольорового пір’я, він тримав в руці кийок, що нагадував лапу

гігантського птаха. - Оланджа ко, дранджер?

- Я тебе не розумію, - відповів Корум на спотвореному вадагському, на якому говорили мабдени.

Бурмило схилив голову і закрив рот. Солдати почали збуджено перешіптуватися. Всі вони були одягнені і озброєні однаково.

Корум простягнув руку, вказуючи на південь.

- Я прийшов з-за моря, - сказав він на розмовній мові, загальній для вадагів і надрагів.

Воїн напружився, наче почув знайомі слова, задумався і з жалем похитав головою.

- Оланджа до? - Повторив він. Прийшла черга Корума похитати головою. Воїн здивовано подивився на нього і почухав щоку. Не розуміючи,

що може означати цей жест, Корум знизав плечима. Бурмило тицьнув пальцем в одного з вершників.

- Мор наффа!

Вершник спішився і помахав Коруму рукою, схожою на веретено, явно пропонуючи йому сісти в сідло.

З великими труднощами вадагський принц забрався на довгошийого звіра і взяв у руки поводи.

- Нодж! - Голосно крикнув командир, віддаючи наказ солдатам. - Нодж алла!

Звірі помчали у напрямку до міста, а піший воїн залишився стояти на дорозі.

***

Місто було оточене високою стіною, на якій були викладені барвисті геометричні візерунки з мозаїки. Кавалькада проїхала високі

ворота, минула вузькі вулички, що нагадували лабіринт, і помчала по широкій дорозі, по обидва боки якої росли квітучі дерева, до

палацу, що стояв у центрі міста.