Розділ «Частина третя Рой Фріман»

— Перш ніж вийти з будинку, ви повідкривали шухляди і порозкидали папери на підлозі, намагаючись інсценувати пограбування?

— Ні, чоловіче, я просто пішов.

— Ви впевнені?

— Так, я абсолютно впевнений.

На кілька хвилин я замислився, чи варто продовжувати.

— Знаєте, Дереку, я тут думав… Ви так ніколи й не дізналися, хто тієї ночі вбив вашу дружину?..

— Ні, я так і не дізнався.

— І вас це не непокоїло?

— Може, й непокоїло. То й що?

— Кохання всього вашого життя лежало на підлозі в калюжі крові, і спершу ви зателефонували її коханцеві й попросили його врятувати ваш зад. Ви подзвонили 911 через вісім хвилин після розмови з Вайдером. Досить дивно, вам так не здається? Просто цікаво: чи професор справді вам повірив? Ви обговорювали з ним це вбивство віч-на-віч?

Він витягнув із кишені пачку цигарок і побачив, що вона порожня.

— У мене є ще одна в майстерні, — сказав він, показуючи на скляну веранду.

— Сподіваюся, ви не збираєтеся втнути дурницю, — сказав я, і він із подивом подивився на мене.

— А, ви про… — сказав він і почав сміятися. — Вам не здається, що ми занадто старі, щоб грати в ковбоїв? Зброї тут нема, не хвилюйтеся. Я ніколи в житті не тримав зброї.

Коли Дерек пішов у майстерню, я засунув праву руку в кишеню і великим пальцем повільно зняв пістолет із запобіжника. Потім звів курок і тримав його, затиснувши в руці. Я працював поліціянтом понад сорок років, але мені ніколи ні в кого не доводилося стріляти. Через брудну шибку я побачив, як Дерек нишпорив на верстаку, де були порозкидані всілякі речі. Потім він нахилився і почав ритися в коробці. Через кілька хвилин повернувся, тримаючи між великим і вказівним пальцем правої руки пачку «Кемел».

— Бачите? Можете вийняти руку з кишені. У вас там пістолет, правда?

— Так і є.

Він закурив, засунув пачку назад у кишеню і запитально на мене подивився.

— Ну що? Думаю, ви розумієте, що я не повторюватиму все це поліціянтові. Маю на увазі, справжньому.

— Я знаю.