Розділ «Майстер і Маргарита»

— От бачиш, бачиш, тепер ти тодішній, ти смієшся, — відповідала Маргарита, — й ходи ти під три чорти з твоїми вченими словами. Потойбічне чи не потойбічне — чи не байдуже це все? Я хочу їсти.

І вона потягла за руку майстра до столу.

— Я не певний, що ця їжа не провалиться зараз крізь землю або не вилетить крізь вікно, — казав той, цілком вгамувавшись.

— Вона не вилетить!

І в цей самий момент у віконці почувся носовий голос:

— Мир вам[390].

Майстер здригнувся, а звикла вже до незвичайного Маргарита вигукнула:

— Та це Азазелло! Ах, як це гарно, як це хороше! — І, шепнувши майстрові: — От бачиш, бачиш, нас не залишають! — кинулася відчиняти.

— Ти хоч запнися, — крикнув їй услід майстер.

— Плювала я на це, — відповіла Маргарита вже з коридорчика.

І от вже Азазелло розкланювався, вітався з майстром, виблискував йому своїм полудним оком, а Маргарита вигукувала:

— Ах, як я рада! Я ніколи не була так рада за життя! Та пробачте, Азазелло, що я гола.

Азазелло просив не турбуватися, запевняв, що він бачив не лише голих жінок, але навіть жінок із геть обідраною шкірою, охоче підсів до столу, передтим поставивши в куток біля груби якийсь згорток у темній парчі.

Маргарита налила Азазеллові коньяку, й він охоче випив його. Майстер, не зводячи з нього очей, зрідка під столом тихенько щипав собі п’ясть лівої руки. Та щипки ці не допомагали. Азазелло не розтавав у повітрі, та, сказати б правду, в цьому не було жодної знадоби. Нічого страшного в рудявій, маленького зросту людині не було, хіба що от око з більмом, але ж таке буває й без усякого чаклування, хіба що одежа не зовсім звичайна — якась ряса або плащ, — знову ж таки, як добре вдуматися, й таке трапляється. Коньяк він також вправно пив, як усі добрі люди, цілими стопками й не заїдаючи. Від цього самого коньяку майстрові зашуміло в голові, й він став думати:

«Ні, Маргарито, твоя правда! Авжеж, передо мною сидить посланець диявола. Та я ж сам не далі як уночі позавчора доводив Іванові, що той зустрів на Патріярших саме сатану, а тепер чомусь вбоявся цієї думки й став щось папляти про гіпнотизерів та галюцинації. Які тут в чорта гіпнотизери!»

Він став приглядатися до Азазелла й встеріг, що в очах того проступає щось силуване, якась думка, яку він до часу не виказує. «Він не просто з відвідинами, а з’явився він з якимось дорученням», — думав майстер.

Спостережливість його не зрадила.

Випивши третю стопку коньяку, який на Азазелла не справляв жодної дії, візитер промовив таке:

— А затишний підвальчик, чорт мене забирай! Одне лише питання постає, що в ньому робити, в цьому підвальчику?

— Про це саме я й кажу, — засміявшись, відповів майстер.