Розділ «Майстер і Маргарита»

— Мессіре, уявіть, — закричав збуджено й радісно Бегемот, — мене за мародера узяли!

— Судячи з принесених тобою предметів, — відповів Волянд, поглядаючи на ляндшафтика, — ти й є мародер.

— Чи вірите, мессіре… — щиросердим голосом почав Бегемот.

— Ні, не вірю, — коротко відповів Волянд.

— Мессіре, клянуся, я чинив героїчні потуги врятувати все, що було можна, й оце все, що вдалось відборонити.

— Ти он краще скажи, чого Грибоєдов зайнявся? — спитав Волянд.

Обидва, й Коров’єв, і Бегемот, розвели руками, підвели очі до неба, а Бегемот вигукнув:

— Не можу збагнути! Сиділи мирно, цілком тихо, закусювали…

— Аж раптом — бах, бах! — підхопив Коров’єв. — Постріли! Ошалівши зі страху, ми з Бегемотом кинулися тікати на бульвар, переслідувачі за нами, ми кинулися до Тимірязєва!..[389]

— Та свідомість обов’язку, — вступив Бегемот, — поборола наш ганебний страх, і ми повернулися!

— Ах, ви повернулися? — сказав Волянд. — Ну, тоді, певна річ, будівля згоріла дощенту.

— Дощенту! — скрушно потакнув Коров’єв. — Тобто дослівно, мессіре, дощенту, як оце ви, з ласки вашої, влучно висловилися. Самі головешки!

— Я помчав, — розповідав Бегемот, — до залі засідань, — це яка з колонами, мессіре, — розраховуючи витягти щось цінне. Ах, мессіре, моя дружина, якби тільки я її мав, двадцять разів ризикувала зостатися вдовою! Та на щастя, мессіре, я не жонатий, і скажу вам відверто — щасливий, що не жонатий. Ах, мессіре, чи ж можна проміняти парубоцьку свободу на обтяжливе ярмо!

— Знову пішли якісь бредні, — зауважив Волянд.

— Слухаю й кажу далі, — відповів кіт, — отак, ось ляндшафтик. Більше нічого винести із залі було незмога, полум’я вдарило мені в обличчя. Я побіг до комори, врятував сьомгу. Я побіг до кухні, врятував халата. Я вважаю, мессіре, що я зробив усе, що міг, і не розумію, чим пояснюється скептичний вираз на вашому обличчі.

— А що робив Коров’єв у той час, як ти мародерував? — запитав Волянд.

— Я помагав пожежникам, мессіре, — відповів Коров’єв, вказуючи на розірвані штани.

— Ах, коли так, то, певна річ, доведеться будувати новий будинок.

— Його буде збудовано, мессіре, — озвався Коров’єв, — насмілююсь запевнити вас у цьому.

— Ну, що ж, зостається лиш побажати, щоб він був кращим від колишнього, — зазначив Волянд.