Розділ «Майстер і Маргарита»

Кіт, відставивши від очей бінокля, тихенько підштовхнув свого короля у спину. Той у відчаї затулив обличчя руками.

— Кепська справа, дорогий Бегемоте, — тихо сказав Коров’єв ядучим голосом.

— Становище серйозне, але аж ніяк не безнадійне, — озвався Бегемот, — ба більше: я цілком певний в кінцевій перемозі. Варт лиш як слід проаналізувати становище.

Цей аналіз він заходився робити на доволі дивний манір, а саме став корчити якісь міни й підморгувати своєму королеві.

— Нема ради, — зазначив Коров’єв.

— Ай! — скрикнув Бегемот. — Папуги порозлітались, що я й пророкував.

І правда, десь віддалік почувся фуркіт незліченних крил. Коров’єв і Азазелло кинулися геть.

— А, чорт вас забирай з вашими бальними витівками! — буркнув Волянд, не відриваючись від свого глобуса.

Тільки-но Коров’єв та Азазелло зникли, підморгування Бегемота набрало посилених розмірів. Білий король нарешті здогадався, чого від нього хочуть, раптово стягнув із себе мантію, кинув її на клітку та втік з шахівниці. Офіцер кинуті королівські шати накинув на себе та став на місце короля.

Коров’єв і Азазелло повернулися.

— Брехня, як завжди, — бурчав Азазелло, косячись на Бегемота.

— Мені почулося, — відповів кіт.

— Ну то що, довго це триватиме? — запитав Волянд. — Шах королю.

— Я, мабуть, недочув, мій метре[291], — відповів кіт, — шаха королю немає та й бути не може.

— Повторюю, шах королю.

— Мессіре, — тривожно-фальшивим голосом озвався кіт, — ви перевтомилися: немає шаха королю!

— Король на клітці г-два, — не дивлячись на дошку, сказав Волянд.

— Мессіре, мене жах бере, — завив кіт, зображаючи жах на своїй морді. — На цій клітці немає короля.

— Що таке? — здивовано запитав Волянд і став дивитися на шахівницю, де офіцер, що стояв на королівській клітці, відвертався й затулявся рукою.

— Ах ти мерзотнику, — задумливо сказав Волянд.