Розділ «Майстер і Маргарита»

Достеменно відомо, що було з ним далі. Вирвавшись із підворіття, буфетник вовкувато озирнувся, немов чогось шукаючи. За хвилину він був на другому боці вулиці в аптеці. Ледве він вимовив слова: «Скажіть будь ласка…» — як жінка за лядою скрикнула:

— Громадянине! Та в вас уся голова посічена!..

Хвилин за п’ять буфетник був перев’язаний марлею, дізнався, що найкращими спеціялістами з хвороб печінки вважаються професори Бернадський та Кузьмин, запитав, хто ближче, запалав з радощів, коли дізнався, що Кузьмин мешкає буквально через двір у невеличкій біленькій господі, і хвилини за дві був на цій господі.

Приміщеннячко було старовинне, але дуже, дуже затишне. Запам’яталося буфетникові, що першою трапилась йому навперейми старенька нянька, яка хотіла взяти в нього капелюха, та позаяк капелюха не виявилося, то нянька, жвакаючи порожнім ротом, десь пішла.

Замість неї опинилася біля дзеркала і, здається, під якоюсь аркою, жінка середніх літ і зразу ж сказала, що можна записатися тільки на дев’ятнадцяте, не раніше. Буфетник одразу збагнув, у чому рятунок. Зазирнувши згасаючим оком за арку, де в якійсь, видно, почекальні дожидалися троє людей, він шепнув:

— Смертенний хворий…

Жінка спантеличено поглянула на забинтовану голову буфетника, завагалася, сказала:

— Ну що ж… — і пропустила буфетника за арку.

Тієї ж миті протилежні двері відхилилися, у них блиснуло золоте пенсне, жінка в халаті сказала:

— Громадяни, цей хворий піде поза чергою.

І не встиг буфетник озирнутися, як він опинився у кабінеті професора Кузьмина. Нічого страшного, урочистого та медичного не було в цій подовгастій кімнаті.

— Що з вами? — запитав приємним голосом професор Кузьмин і дещо тривожно зиркнув на забинтовану голову.

— Зараз із достовірних рук дізнався, — відповів буфетник, дико поглядаючи на якусь фотографічну групу за склом, — що в лютому наступного року помру на рака печінки. Благаю зупинити.

Професор Кузьмин як сидів, так і відкинувся на високу шкіряну готичну спинку крісла.

— Вибачте, не розумію вас… ви що, були в лікаря? Чого в вас голова забинтована?

— Якого там лікаря?.. Бачили б ви того лікаря!.. — відповів буфетник і раптом зацокотів зубами. — А на голову не звертайте уваги, це не до діла. На голову плюньте, вона тут ні до чого. Рака печінки прошу зупинити.

— Та даруйте, хто вам сказав?

— Вірте йому, — полум’яно попросив буфетник. — Він-бо знає.

— Нічого не розумію, — знизуючи плечима та від’їжджаючи з кріслом від столу, казав професор. — Як це він може знати, коли ви помрете? Тим паче що він не лікар!

— У четвертій палаті, — відповів буфетник.