Розділ «Майстер і Маргарита»

Буфетник промовив:

— Уклінно дякую, — і опустився на ослінчика. Задня його ніжка тієї ж миті з тріском підламалася, і буфетник, охнувши, преболяче гепнувся сідницею об підлогу. Падаючи, він зачепив ногою другого ослінчика, що стояв перед ним, і з нього перекинув собі на штани повний келих червоного вина.

Артист вигукнув:

— Ай! Чи ви не забилися?

Азазелло поміг буфетникові підвестися, подав інше сидіння. Сповненим горя голосом буфетник відмігся від пропозиції хазяїна зняти штани та просушити їх перед вогнем і, почуваючи себе нестерпно ніяково у мокрій білизні та одязі, сів на другого ослінчика з осторогою.

— Я люблю сидіти низько, — промовив артист, — з низького не так небезпечно падати. Отож, ми зупинилися на осятрині? Голубе мій! Свіжість, свіжість та свіжість, от що має бути гаслом кожного буфетника. Та ось, чи не бажаєте скуштувати…

Тут у багряному світлі від коминка блиснула перед буфетником шпага, і Азазелло виклав на золоту тарілку шматок, що шкварчав, м’яса, полив його лимонним соком і подав буфетникові золоту двозубу виделку.

— Уклінно… я…

— Ні, ні, скуштуйте!

Буфетник задля ввічливости поклав шматочок до рота й відразу збагнув, що жує щось насправді дуже свіже і, головне, смачне. Та прожовуючи духмяне, соковите м’ясо, буфетник мало не вдавився й не впав удруге. Із сусідньої кімнати влетів великий темний птах і тихенько черкнув крилом по лисині буфетника. Сівши на коминкову полицю поруч із годинником, птах виявився совою[253]. «Господи Боже мій! — подумав нервовий, як усі буфетники, Андрій Фокич. — Оце квартирка!»

— Келих вина? Біле, червоне? Вино якої країни вам більше до вподоби цієї пори дня?

— Даруйте… я не п’ю…

— Дарма! То може волієте партію в кості? Чи, мо, полюбляєте які інші ігри? Доміно, карти?

— Не граю, — вже стомлений, озвався буфетник.

— Геть зле, — підсумував хазяїн, — щось таке, воля ваша, недобре таїться в мужчинах, які уникають вина, ігор, товариства чарівних жінок, застільної бесіди. Такі люди або тяжко хворі, або тихцем ненавидять околишніх. Щоправда, можливі винятки. Серед осіб, що сідали зо мною до бенкетного столу, траплялись, бувало, подивугідні негідники! Отже, слухаю вашу справу.

— Учора ви, бачите, фокуси робили…

— Я? — вигукнув у подиві маг. — Згляньтеся. Мені це навіть якось не личить!

— Пробачте, — сказав очманілий буфетник, — а цей… сеанс чорної магії…

— Ах, ну так, ну так! Дорогий мій! Відкрию вам таємницю: я ніякий не артист, а просто мені схотілося побачити москвичан у масі, а це найзручніше було зробити в театрі. Ну то мій почет, — він кивнув у бік кота, — і влаштував цей сеанс, я ж лише сидів і дивився на москвичан. Та не міняйтеся з лиця, а скажіть, що ж у зв’язку з цим сеансом привело вас до мене?

— Чи ви бачили, поміж іншого папірці злетіли зі стелі… — буфетник понизив голос і зніяковіло озирнувся, — ну, їх усі й похапали. І от заходить до мене до буфету молодик, дає червінця, я здачі йому вісім з полтиною… Тоді другий…