Гаррі Поттер і смертельні реліквії

мусимо їм казати, що це горокракс.

Гаррі глянув на Рона, тоді на Герміону. Дівчина пробурмотіла:

— Думаю, Рон має рацію. Ми ж навіть не знаємо, що треба шукати, без них ми не

обійдемось. — А коли побачила, що Гаррі це не переконало, додала: — Ти ж не мусиш усе

робити сам.

Гаррі швидко все обміркував, хоч голова й розколювалася з болю. Дамблдор попереджав,

щоб нікому, крім Рона й Герміони, не казати про горокракси… "Любов до таємниць і до брехні,

так нас усіх виховували, тільки в Албуса... це виходило природно..." Невже він ставав схожий на

Дамблдора, і приховував свої таємниці від усіх, нікому не довіряючи? Хоча... Дамблдор

довірився Снейпові, і чим це все закінчилося? Убивством на верхівці найвищої вежі...

* Добре, — ледь чутно сказав він найближчим друзям. — Добре, — звернувся він до

решти присутніх у кімнаті, і гамір миттю вщух. Фред і Джордж, що розважали сусідів анекдотами,

принишкли. Усі схвильовано й уважно дивилися на Гаррі.

* Нам треба знайти одну штуку, — сказав Гаррі. — Це... це така річ, що допоможе нам

знищити Відомо-Кого. Вона має бути десь у Гоґвортсі, але ми не знаємо де. Можливо, це

належало Ровіні Рейвенклов. Чи чув хтось про такий предмет? Чи бачив хтось, скажімо, якусь

річ з орлом на ній?

Він з надією глянув на невеличку групку рейвенкловців, на Падму, Майкла, Террі й Чо,

але йому відповіла Луна, що сиділа на поручні Джиніного крісла.

* Ну, є ота її втрачена діадема. Я ж вам розповідала, пам’ятаєш, Гаррі? Про втрачену