Гаррі Поттер і смертельні реліквії

Гаррі глянув на нього. Рон вагався.

— Я не знаю... тобто... щось там наче й збігається, — забелькотів Рон. — Але якщо

подивитися загалом... — Він важко зітхнув. — Я думаю, Гаррі, що наше завдання — позбутися

горокраксів. Це нам звелів робити Дамблдор. Може... може, краще забути про різні там реліквії.

— Дякую, Роне, — зраділа Герміона. — Я вартуватиму перша.

І вона пройшла повз Гаррі й сіла при вході в намет, поставивши таким чином крапку в

їхній дискусії.

Уночі Гаррі майже не спав. Думка про Смертельні реліквії оволоділа ним і він не міг

заспокоїтися, бо в розпаленій свідомості вирували ідеї й образи: чарівна паличка, камінь і плащ.

Якби ж він зумів ними всіма оволодіти...

"Я відкриваюся наприкінці"... але наприкінці чого? Чому не можна здобути камінь

негайно? Отримавши цей камінь, він розпитав би про все самого Дамблдора... і Гаррі почав

бурмотіти сничеві різні слова, випробував усе, навіть парселмову, але золотий м’ячик не

відкривався...

А паличка, бузинова чарівна паличка, де вона захована? Де її зараз шукає Волдеморт?

Гаррі навіть захотів, щоб знову почав палати його шрам, щоб виявив йому Волдемортові думки

— бо чи не вперше їх з Волдемортом об’єднали пошуки однієї й тієї самої речі... Герміоні, звісно, це

не сподобалося б... але ж вона просто не вірила... Ксенофілій у чомусь мав рацію... "Обмежена.

Недалека. Вузьколоба". Правда полягала в тому, що її лякала навіть думка про Смертельні

реліквії, особливо про воскресальний камінь... І Гаррі знову притулився губами до снича,