Гаррі Поттер і смертельні реліквії

— Одержимості? — перепитала його Герміона крижаним тихим голосом, коли Гаррі якось

увечері необачно промовив це слово після того, як вона прочитала йому нотацію про відсутність

в нього інтересу до пошуку нових горокраксів. — Ми не одержимі, Гаррі! Ми просто хочемо

зробити те, що нам доручив Дамблдор!

Та Гаррі був глухий до цієї завуальованої критики. Дамблдор залишив Герміоні знак

реліквій, щоб вона його розшифрувала, а ще він, був переконаний Гаррі, заховав у золотому

сничі воскресальний камінь. "Разом їм жити не судилося... володар смерті"... чому цього не

розуміють Рон і Герміона?

* "Останній ворог, якого буде знищено — це смерть", — спокійно процитував Гаррі.

* Я думала, ми маємо боротися з Відомо-Ким? — різко кинула йому Герміона, і Гаррі

вирішив, що сперечатися з нею безнадійно.

Навіть таємниця срібної лані, яку намагалися обговорити друзі, здавалася Гаррі не такою

важливою, несуттєвою і другорядною. Певне значення мало для нього хіба що поколювання в

шрамі, яке з’явилося знову, хоч він робив усе можливе, щоб це приховати. Коли воно

приходило, Гаррі усамітнювався, проте побаченим був розчарований. Видива, якими він

обмінювався з Волдемортом, змінили якість — стали якісь розмиті й хисткі, то різкішали, то

знову розпливалися. Гаррі розрізняв невиразні обриси предмета, схожого на череп, та ще ніби

якоїсь гори, більше схожої на тінь, ніж на щось матеріальне. Гаррі, звиклий до чітких, як

реальність, образів, був прикро вражений такими змінами. Його непокоїло, що зв’язок між ним

і Волдемортом пошкоджено, зв’язок, якого він і боявся, і водночас, хоч би що казав Герміоні,