Гаррі Поттер і смертельні реліквії

Гаррі спробував вибратися з-під уламків, що мало не засипали його з головою. Через густу

куряву ледве міг дихати й бачити. Півстелі обвалилося і край Луниного ліжка звисав у діру.

Погруддя Ровіни Рейвенклов без половини обличчя лежало неподалік, у повітрі кружляли

клапті роздертого пергаменту, а друкарський верстат лежав на боці, перекриваючи сходи на

кухню. Поблизу заворушилася ще одна біла постать, і Герміона, вкрита пилом і сама схожа на

статую, притулила пальця до вуст.

Унизу, грюкнувши, відчинилися навстіж двері.

— Траверсе, чи ж я тобі не казав, що нема чого спішити? — пролунав грубий голос. —

Хіба не казав, що в цього психа просто почалися чергові галюцинації?

Щось бахнуло, і Ксенофілій закричав з болю.

— Ні... ні... нагорі... Поттер!

— Я ж тобі ще на тому тижні казав, Лавгуде, що ми повернемося тільки заради надійної

інформації! Пригадуєш минулий тиждень, коли ти хотів обміняти дочку на ідіотський головний

убір, що стікав кров’ю? А тиждень перед тим... — знову щось бахнуло й пролунав крик... —

коли ти думав, що ми її віддамо, якщо ти надаси нам докази існування зім’ято... — бах! —...

рогих... — бах! — хропачів?

* Ні... ні... благаю вас! — ридав Ксенофілій. — Там справді Поттер! Справді!

* А тепер ти нас покликав, щоб підірвати! — проревів смертежер. Посипався град ударів

упереміш з воланням агонізуючого Ксенофілія.

* Селвине, зараз тут усе обвалиться, — почувся інший, холодний, голос, і відлуння від