Гаррі Поттер і смертельні реліквії

* А звідки ти знаєш, — засумнівався Гаррі, — що всі ці чарівні палички, такі як жезл

Смерті і паличка Долі — це не одна й та сама чарівна паличка, тільки назви впродовж століть

змінюються?

— І що всі вони — не та бузинова паличка, яку виготовила Смерть? — здивувався Рон.

Гаррі засміявся — дивна ідея, що стрілила йому в голову, була таки сміховинна. Його

власна чарівна паличка, нагадав він собі, була з гостролисту, а не з бузини, до того ж виготовив

її Олівандер — це було відомо, незважаючи на все, що вона виробляла тієї ночі, коли

Волдеморт гнався за ним у небі. Та якби вона була всемогутня, то хіба ж зламалася б?

— А чого ти обрав камінь? — запитав у нього Рон.

— Якби можна було повертати людей, то з нами був би Сіріус... Дикозор... Дамблдор... мої

батьки...

Ні Рон, ні Герміона не всміхнулися.

* Але ж вони, якщо вірити бардові Бідлу, не захочуть сюди повертатися, — сказав Гаррі,

згадуючи казку. — А чи є ще й інші казки про камінь, що може воскрешати мертвих?— запитав

він Герміону.

* Нема, — сумно відповіла вона. — Не думаю, що ще хтось, крім містера Лавґуда,

вірить, що це можливо. Бідл, мабуть, позичив ідею з легенди про Філософський камінь. Замість

каменя, що робить безсмертним, вигадав камінь, що завертає смерть.

Запах з кухні дедалі дужчав і чимось нагадував підгорілі труси. Гаррі сумнівався, що

зможе з’їсти бодай дрібку Ксенофілієвої страви, щоб той не образився.