Гаррі Поттер і смертельні реліквії

цілий вечір проплакала, коли це почула.

Батільда забігає ледь не щодня, це дивовижна старушенція, вона знає стільки цікавих історій

про Дамблдора, хоч навряд чи він зрадів би, якби довідався! До речі, сумніваюся, що у все

можна вірити, бо не дуже схоже на правду, щоб Дамблдор...

У Гаррі затерпли руки й ноги. Він стояв непорушно, тримаючи занімілими пальцями цей

дивовижний аркуш, а в його грудях мовби відбулося тихе виверження емоцій — радість і смуток

у рівних дозах стугоніли в його жилах. Хитнувшись до ліжка, він сів.

Ще раз перечитав листа, однак якогось нового сенсу не знайшов, тому почав вивчати її

почерк. Вона писала "г" так само, як і він. Переглянув листа і знайшов усі ці літери до одної — і

кожнісінька була мовби дружній помах руки з потойбіччя. Цей лист — неймовірний скарб,

свідчення, що Лілі Поттер жила, насправді жила, що її тепла рука колись торкалася цього

аркуша, виводила чорнилом ці букви, ці слова про нього, про Гаррі, її сина.

Нетерпляче відганяючи непрохані сльози, він перечитав листа, цього разу зосередившись

на змісті. І ніби чув забутий голос.

У них був кіт... можливо, він загинув, як і його батьки, в Ґодриковій Долині... або втік, як

не стало кому годувати... Сіріус купив йому першу мітлу... його батьки знали Батільду Беґшот,

можливо, їх познайомив Дамблдор? "Його плащ-невидимка й досі у Дамблдора"... щось тут було

дивне...

Гаррі замислився над маминими словами. Чому Дамблдор забрав Джеймсів плащ-

невидимку? Гаррі добре пам’ятав, як директор сказав йому кілька років тому: "Мені не треба