Гаррі Поттер і смертельні реліквії

ґрифіндорських прапорів, колись червоно-золотих, лише підкреслювали його відмінність від

слизеринської родини. Було багато знімків з маґлівськими мотоциклами, а ще (Гаррі не міг не

оцінити Сіріусової зухвалості) — кілька плакатів з напівоголеними маґлівськими дівчатами в

бікіні. Гаррі збагнув, що це маґелки, бо їхні зображення були нерухомі, із застиглими на папері

збляклими усмішками та скляними очима. Контрастувала з усім єдина на цих стінах чаклунська

фотографія, яка зображала чотирьох учнів Гоґвортсу що стояли пліч-о-пліч і всміхалися в

об’єктив.

Гаррі з великою радістю впізнав батька. Його неслухняне чорне волосся стирчало ззаду

так само, як і в Гаррі, і він теж носив окуляри. Поруч з ним стояв безтурботний красень Сіріус,

його дещо самовпевнене обличчя було набагато молодше й веселіше, ніж Гаррі доводилось

бачити. Праворуч від Сіріуса стояв Петіґру, нижчий на півтори голови пухкий курдупель, із

сльозливими очима, який аж сяяв з утіхи, що його взяли в цю найкрутішу компанію на чолі із

загальними улюбленцями-бунтарями Джеймсом і Сіріусом. По ліву руку від Джеймса був

Люпин, уже тоді трохи пошарпаний, але також перейнятий духом радісного подиву, що його

визнали й прийняли... чи, може, Гаррі бачив усе це на фотографії, бо знав, як воно було

насправді? Спробував зняти знімок зі стіни — він же, зрештою, належить тепер йому, бо Сіріус

усе йому залишив — однак знімок не ворухнувся. Сіріус зробив усе, щоб батьки не змінили

інтер’єру кімнати.

Гаррі оглянув підлогу. Небо за вікном яснішало. Світанок висвітлив клаптики паперу,

книжки та різні дрібні предмети, розкидані по килимі. Сіріусову кімнату теж, мабуть,