Гаррі Поттер і напівкровний принц

— Зразу, як стукне сімнадцять. Для мене це буде аж у березні!

— Але ти не матимеш права являтися тут, у замку...

— Хіба в цьому суть? Головне, щоб усі знали, що я можу являтися, якщо захочу.

Не один Рон був захоплений перспективою вивчати явлення. Цілісінький день тільки й

розмов було, що про майбутні уроки; усі надавали величезного значення можливості виникати і

зникати, коли захочеш.

— Як це буде круто — просто взяти і... — Шеймус клацнув пальцями, ніби ось-ось мав

зникнути. — Мій двоюрідний брат Ферґус так робить, щоб мене подратувати. Нічого, ще трохи

— і про спокій він забуде назавжди...

Поринувши в такі чудові мрії, він занадто жваво махнув чарівною паличкою і, замість

створити фонтанчик з чистенькою водичкою, як того вимагала тема уроку заклинань, з палички,

наче з брандспойта, ударив потужний струмінь, рикошетом одбився від стелі і вмазав

професорові Флитвіку просто в лице.

— А Гаррі вже являвся, — сказав Рон збентеженому Шеймусові після того, як професор

Флитвік висушився помахом чарівної палички й наказав Шеймусові за кару переписувати

речення “Я чарівник, а не бабуїн, що розмахує довбнею”. — Дамб... е-е... хтось брав його з

собою. Явлення пліч-о-пліч, знаєш.

— Ого! — прошепотів Шеймус, і вони з Діном і Невілом присунулися ближче, щоб

почути, як це воно — являтися. Аж до вечора всі інші шестикласники набридали Гаррі

проханнями описати свої відчуття під час явлення. Його запевнення в тому, що цей засіб