Гаррі Поттер і напівкровний принц

— Не смій... не смій звинувачувати мого чоловіка! — нещадно відрізала Нарциса,

дивлячись на сестру знизу вгору.

— Немає сенсу ділитися провиною, — спокійно промовив Снейп. — Що зроблено, те

зроблено.

— Але не тобою! — розлючено вигукнула Белатриса. — Бо тебе, Снейпе, знову не було,

коли ми всі наражалися на небезпеку!

— Мені було наказано залишатися в тіні, — мовив Снейп. — Можливо, ти не

погоджуєшся з Темним Лордом, можливо, ти гадаєш, що Дамблдор нічого б не помітив, якби я

ув’язався в бій з Орденом фенікса на боці смертежерів? І... вибач... ти говорила про небезпеку...

але ж ви билися з шістьма підлітками.

— До них приєдналась, як тобі відомо, добра половина Ордену! — злісно пробурчала

Белатриса. — А якщо вже казати про Орден, то ти й досі не можеш розкрити розташування

їхнього штабу!

— Я не тайнохоронець і не можу назвати це місце. Ти ж, мабуть, розумієш, як діє

закляття? Темний Лорд задоволений тією інформацією про Орден, яку я йому надавав. Вона

нещодавно допомогла, як ти вже, мабуть, здогадалася, захопити й убити Емеліну Венс, а також

допомогла позбутися Сіріуса Блека, хоч я цілком визнаю в цьому твою заслугу.

Він схилив голову й підняв келих. Вираз її обличчя не пом’якшав.

— Снейпе, ти не відповів на моє останнє запитання. Про Гаррі Поттера. За п’ять років ти

безліч разів міг його вбити. І не вбив. Чому?