Гаррі Поттер і напівкровний принц

неприємно було в Азкабані...

— Але ти залишився...

— Так, Белатрисо, залишився, — підтвердив Снейп, чи не вперше дратуючись. — Я мав

вигідну роботу, і волів мати її, ніж сидіти в Азкабані. Ти знаєш, що тоді ловили смертежерів.

Дамблдорове заступництво оберігало мене від в’язниці, це було дуже доречно, і я цим

скористався. Повторюю: Темний Лорд не нарікав, що я залишився, тож я не розумію, чому

висловлюєш невдоволення ти.

— Здається, далі ти хотіла знати, — він підвищив голос, бо видно було, що Белатриса хоче

його перебити, — чому я не підпустив Темного Лорда до філософського каменя. На це легко

відповісти. Він не знав, чи може мені довіряти. Він, як і ти, вважав, що я перетворився з вірного

смертежера на Дамблдорову маріонетку. Він був у жалюгідному стані, дуже слабкий, ділився

тілом з посереднім чаклуном. Він не наважився відкритися колишньому союзникові, бо цей

союзник міг його видати Дамблдорові чи міністерству. Я страшенно шкодую, що він мені не

довірився. Він міг би відновити свою могутність на три роки раніше. А так я лише спостерігав,

як жадібний і ниций Квірел намагався вкрасти камінь, і мушу визнати, я зробив усе, щоб йому

завадити.

Белатрисині вуста скривилися, ніби від гірких ліків.

— Але ти не повернувся, коли він відродився, ти не помчав до нього відразу, як відчув, що

пече Чорна мітка...

— Правильно. Я повернувся на дві години пізніше. Я повернувся за наказом Дамблдора.