Гаррі Поттер і напівкровний принц

Вона ледь помітно кивнула і вже було роззявила рота, але Снейп її випередив.

— Ти питаєш, чому я не шукав його, коли він зник? Та тому ж, чому не шукали його

Ейвері, Якслі, Керровзи, Ґрейбек, Луціус, — він легенько вклонився Нарцисі, — та багато

інших. Я повірив, що його знищено. Я цим не пишаюся, я помилявся, але так було... якби він не

пробачив нам — тим, хто втратив віру тоді, то в нього зараз було б дуже мало соратників.

— Була б я! — пристрасно вигукнула Белатриса. — Я стільки років відсиділа за нього в

Азкабані!

— Авжеж, це похвально, — знудженим голосом сказав Снейп. — То нічого, що від твого

перебування у в’язниці він мав мало користі. Усе одно це був шляхетний жест...

— Жест! — вона підскочила мов божевільна. — Поки я терпіла дементорів, ти байдикував

у Гоґвортсі у зручній ролі Дамблдорового улюбленця!

— Не зовсім так, — спокійно заперечив Снейп. — Ти знаєш, що він не довірив мені

посади вчителя захисту від темних мистецтв. Думав, очевидно, що це могло б... е-е... призвести

до рецидиву... спокусити мене знову взятися за старе.

— Оце така була твоя жертва заради Темного Лорда — не викладати улюбленого

предмета? — глумливо посміхнулася вона. — Чого ж ти там залишався, Снейпе? Шпигував за

Дамблдором для хазяїна, якого вважав мертвим?

— Ба ні, — відповів Снейп, — хоч Темний Лорд і задоволений, що я не покидав свого

місця: коли він повернувся, я передав йому інформацію про Дамблдора за минулі шістнадцять

років, а це корисніший дарунок до його повернення, ніж нескінченні згадки про те, як