Гаррі Поттер і напівкровний принц

— Ну, так, але ж то Дамблдор, га? — голос у Геґріда був таємничий. — То чого ж ти, Гаррі

спізнивси? Я переживав.

— Мене затримали в поїзді, — відповів Гаррі. — А ти чому спізнився?

— А я був з Ґропиком, — радісно повідомив Геґрід. — Не помітив, як пролетів час. Він

тепер має в горах нову хатку, Дамблдор усьо влаштував... файна така велика печерка. Він тепер

набагато щасливіший, ніж був у тому Лісі. Ми з ним файненько побалакали.

— Справді? — перепитав Гаррі, уникаючи Ройового погляду. Коли він познайомився з

Геґрідовим братом по матері, зловісним велетом, що мав хист до виривання дерев з корінням,

словниковий запас того складався з п’яти слів, двоє з яких він не вмів до пуття вимовити.

— Він направду прогресує, — гордо повідомив Геґрід. — Ви си здивуєте. Я гадаю, що

варто вивчити його собі на помічника.

Рон голосно пирхнув, але зумів прикинутись, що це він так сильно чхає. Вони вже стояли

біля дубових вхідних дверей.

— Ну, то я вас побачу завтра, перший урок буде відразу по обіді. Прийдіть троха швидше й

зможете привітатиси з Бак... йой, себто з Чахокрилом!

Бадьоро попрощавшись помахом руки, він переступив поріг і пошкандибав у темряву.

Гаррі й Рон перезирнулися. Гаррі не сумнівався, що Рона охопило таке ж гнітюче відчуття,

що і його самого.

— Ти не вивчатимеш догляду за магічними істотами?

Рон заперечливо похитав головою.