Гаррі Поттер і напівкровний принц

Якусь мить усі троє мовчки дивилися одне на одного. Тоді щось голосно бабахнуло, і

Герміона зникла за стіною чорного диму.

— Герміоно! — крикнули Гаррі з Роном. Таця для сніданку з брязкотом полетіла на

підлогу.

Герміона з’явилася, кахикаючи, з-за хмари диму, тримаючи в руці телескоп і

демонструючи свіжий фіолетовий синець під оком.

— Я його стиснула, а він... а він мене вдарив! — зойкнула вона.

І справді, тепер вони побачили крихітний кулачок на довжелезній пружині, що стирчав з

одного кінця телескопа.

— Не журися, — заспокоїв Рон, насилу стримуючи сміх, — мама тебе вилікує, вона добре

гоїть дрібні поранення...

— Ой, та не звертайте уваги! — махнула рукою Герміона. — Гаррі, ой, Гаррі...

Вона знову сіла на краєчок його ліжка.

— Ми думали, коли вже повернулися з міністерства...звісно, ми нічого не хотіли тобі

казати, але з того, що Луціус Мелфой говорив про пророцтво, ніби воно про тебе й

Волдеморта... то ми так і думали, що це щось таке... ой, Гаррі... — Вона подивилися на нього й

прошепотіла: — Тобі страшно?

— Не так, як спочатку, — зізнався Гаррі. — Коли я вперше про це почув, то злякався... але

тепер мені здається, ніби я завжди знав, що врешті-решт маю з ним зіткнутися...

— Коли ми почули, що Дамблдор забиратиме тебе особисто, то ми так і подумали, що він