Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

зліва, як стукали вони, йдучи на алею Діаґон. А може, дістати чарівну паличку й постукати по

квитковій касі між дев'ятою й десятою платформами?

Цієї миті позаду йшли якісь люди, і Гаррі почув уривок розмови : "…звичайно, повно

маґлів…"

Гаррі рвучко озирнувся. Пухкенька жіночка розмовляла з чотирма вогненно рудими

хлопцями. Кожен хлопець штовхав перед собою десь таку саму валізу, як у Гаррі, і крім того,

вони мали сову.

Гаррі попхав свій візочок за ними, і серце йому мало не вискакувало. Вони зупинилися, і

він став коло них досить близько, аби чути, про що вони говорять.

— Так, а який номер платформи? — спитала мати хлопців.

— Дев'ять і три чверті! — пискнула маленька, теж рудокоса дівчинка, що трималася за її

руку. — Мамо, можна і я поїду…

— Джіні, треба підрости, заспокойся. Гаразд, Персі, іди перший.

Найстарший на вигляд хлопець почимчикував до дев'ятої й десятої платформ. Стежачи за

ним, Гаррі намагався навіть не кліпати, щоб нічого не проґавити. Але тількино хлопець

підійшов до перегородки між платформами, його заступила велика юрба туристів, і коли

нарешті пройшов останній рюкзак, хлопця вже не було.

— Фред, ти наступний, — звеліла пухкенька жіночка.

— Я не Фред, а Джордж, — обурився хлопець. — Шановна, і ви ще називаєте себе нашою

мамою? Невже ви не бачите, що я Джордж?