Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

— Невже це все можна купити в Лондоні? — здивувався вголос Гаррі.

— Якщо знаєш де, — відповів Геґрід.

Гаррі ще ніколи не був у Лондоні. Хоча Геґрід, здавалося, знав, куди він прямує, та він,

мабуть, ніколи не діставався туди звичайним способом. Він застряг у турнікеті метро й голосно

обурювався, що сидіння замалі, а поїзди надто повільні.

— Не розумію, як ті маґли дают собі раду без чарів, — нарікав він, видираючись нагору

поламаним ескалатором, що вів на галасливу вулицю з крамничками.

Геґрід був такий величезний, що йому легко вдавалося протискатися крізь юрбу, а Гаррі

мусив лише не відставати. Вони минали книгарні й музичні крамниці, ресторани й кінотеатри,

але ніде й знаку не було, що тут можуть продавати чарівні палички. То була звичайнісінька

вулиця з юрмами звичайнісіньких перехожих. Невже десь тут глибоко під землею лежать купи

чаклунського золота? Невже справді існують крамниці, де торгують підручниками заклинань і

мітлами? А може, це все просто грандіозний жарт, який задумали Дурслі? Якби Гаррі не знав,

що в Дурслів абсолютно відсутнє почуття гумору, він так і гадав би, але, хоча все, про що досі

розповідав йому Геґрід, видавалося неймовірним, Гаррі чомусь йому вірив.

— Ось тута, — сказав, зупиняючись, Геґрід, — "Дірявий Казан". Популярне місце.

То був маленький і задрипаний шинок. Якби Геґрід не показав його, Гаррі взагалі б нічого

не помітив. Люди, кваплячись, не звертали на нього уваги. їхні погляди прилипали до вітрин

великої книгарні з одного боку та музичної крамниці — з другого, а "Дірявий Казан" для них

ніби не існував. Власне, Гаррі мав таке дивне відчуття, мовби тільки вони з Геґрідом можуть