Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

— Завжди мріяла потиснути вам руку… Я така зворушена!

— Я в захваті, пане Поттере, тут слів замало. Моє ім'я Діґл, Дідалус Діґл.

— А я вас уже бачив! — вигукнув Гаррі, а в Дідалуса Діґла від хвилювання аж упав з

голови циліндр. — Ви якось мені вклонилися в крамниці.

— Він пам'ятає! — закричав Дідалус Діґл, озираючи всіх довкола. — Ви чули? Він

пам'ятає мене!

Гаррі знову і знову тиснув руки, Доріс Крокфорд підійшла вже вдруге.

Підступив дуже нервовий і блідий молодик. Одне око в нього сіпалося.

— Професор Квірел! — відрекомендував його Геґрід. — Гаррі, професор Квірел буде в

Гоґвортсі одним із твоїх учителів.

— Пппоттере, — затинаючись, вимовив професор Квірел і вхопив Гаррі за руку, — немає

сслів, як ппприємно з тобою зззустрітися.

—А яких ви навчаєте чарів, професоре Квіреле?

— 3ззахисту від тттемних ммистецтв, — пробурмотів неохоче професор Квірел, ніби волів

і не згадувати про те. — Ттобі, ммабуть, це й не пппотрібне, Пппоттере, га? — він нервово

реготнув. — Ти, ннапевне, збибираєшся до школи? Я й ссам хочу пппридбати нову ккнижку про

ввампірів. — (Професора, здається, злякала сама думка про тих створінь.)

Проте решта відвідувачів не дали професорові Квірелу одноосібно спілкуватися з Гаррі.

Минуло ще з десять хвилин, поки він спекався їх усіх, а Геґрід нарешті перекричав загальний

гамір: