Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

Геґрід сидів у кріслі біля своєї хатини; підкотивши штани і рукави сорочки, він лущив над

великою мискою горох.

— Здоровенькі були! — сказав він, усміхаючись. — Іспити си скінчили? Може, є час

чогось випити?

— А чом би й ні… — почав був Рон, але Гаррі урвав його:

— Ні, ми поспішаємо!.. Геґріде, я хочу тебе дещо запитати. Пам'ятаєш той вечір, коли ти

виграв Норберта? Яким був той незнайомець, з котрим ти грав у карти?

— Не пам'єтаю, — недбало відказав Геґрід. — Він си не скидав свого плаща.

Побачивши, що дітлахів це приголомшило, Геґрід здивувався:

— Тут нема нічого дивного, бо в "Голові кабана" — це так називаєси той шинок у селі —

повно химерної публіки. Може, то був якийсь торгівець драконами, чом би й ні? Я си навіть не

видів його обличчя, воно було вкрите каптуром.

Гаррі присів біля миски з горохом.

— Геґріде, про що ти з ним розмовляв? Чи згадував про Гоґвортс?

— Може бути, — відповів Геґрід, силкуючись пригадати. — Ага! Він запитавси, що я

роблю, тож я сказав, що працюю тут ключником. Він ще питав, які тут водяться звірі… я

розповів йому, а тоді си сказав, що завжди мріяв мати дракончика… А тоді… Я добре не

пам'єтаю, бо він постійно підливав мені до келиха… Зачекайте, зачекайте… ага, тоді він

признавси, що має драконяче яйце, і його можна розіграти в карти… Але він хотів бути певен,

що я дам собі раду з тим дракончиком, бо не хотів, аби з ним щось сталоси… Тож я йому сказав,