Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

себе, а й цілу юрбу людей, які стояли в нього за плечима.

Проте кімната була безлюдною. Хапаючи ротом повітря, Гаррі знову поволі обернувся до

дзеркала.

Бачив там себе, блідого й переляканого, і бачив за собою відображення принаймні ще

десятьох людей. Гаррі глянув через плече: там і далі нікого не було. А може, вони теж усі

невидимі? Може, він опинився в кімнаті, заповненій невидимими людьми, і весь секрет полягає

в тому, що дзеркало відображає їх усіх — байдуже, видимі вони чи невидимі?

Знову глянув у дзеркало. Жінка, котра стояла зразу за його відображенням, усміхалася й

махала йому рукою. Гаррі простяг назад руку, але нічого не намацав. їхні віддзеркалення стояли

так близько, що якби вона справді була там, він мав би доторкнутися до неї, але відчував тільки

повітря: та жінка і решта тих людей існували лиш у дзеркалі.

А жінка була дуже гарна. Мала темноруде волосся, а її очі… — її очі схожі на мої, подумав

Гаррі, підходячи до дзеркала ближче. Яснозелені й точнісінько такої самої форми… але тут він

помітив, що жінка плакала; усміхалась, а водночас і плакала. Високий, худий, чорнявий чоловік,

який стояв біля неї, пригорнув її до себе. Він був в окулярах, а його волосся геть скуйовдилось і

стирчало на потилиці так само, як і в Гаррі.

Гаррі вже так близько підійшов до дзеркала, що мало не торкався носом свого

відображення.

— Мамо?.. — прошепотів він. — Тату?..

Усміхаючись, вони дивилися на нього. А Гаррі поволі почав розглядати обличчя решти