Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

оглядати найнижчу полицю, шукаючи якусь цікаву на вигляд книжку. На очі йому трапив

великий сріблясточорний том. Гаррі насилу його витяг, такий він був важкий, і, підперши

коліном, розгорнув.

Пронизливий, страхітливий вереск розколов навпіл тишу: книжка кричала! Гаррі миттю

закрив її, але крик не вщухав, лунаючи на високій, безперервній, оглушливій ноті. Гаррі

позадкував і перекинув ліхтаря, що відразу й погас. Перелякавшись, він почув кроки, які

долинали з коридору. Запхавши верескливу книгу назад на поличку, Гаррі почав тікати. У

дверях він мало не зіткнувся з Філчем. Філчеві бліді, нестямні очі дивилися просто крізь нього.

Гаррі прослизнув попід простягненою рукою Філча й побіг коридором, а у вухах йому й далі

відлунював книжчин вереск.

Гаррі несподівано зупинився біля високої постаті в лицарському обладунку. Він так

безтямно тікав з бібліотеки, що навіть не звернув уваги, куди біжить. Мабуть, через темряву він

анітрохи не міг зорієнтуватися, де він. Пригадав, що біля кухні ніби й стояла якась постать в

обладунку, але ж та кухня була поверхів на п'ять нижче.

— Професоре, ви звеліли відразу йти до вас, якщо хтось блукатиме ночами, а щойно хтось

був у бібліотеці — у відділі службової літератури.

Гаррі відчув, як кров відхлинула йому з обличчя. Хоч би де він опинився, Філч, здавалося,

знав коротшу дорогу, бо його тихий, улесливий голос ставав дедалі ближчим, а відповідав йому,

— який жах! — Снейп.

— У спецфонді? Ну, тоді вони десь поблизу, ми їх упіймаємо.