Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

— Гаррі, пограємо в шахи? — запитав Рон.

— Не хочу.

— Може, підемо до Геґріда?

— Ні. Йди, як хочеш…

— Гаррі, я знаю, про що ти думаєш, — про дзеркало. Але не йди туди сьогодні.

— Чому?

— Не знаю. Просто маю погане передчуття. Хай там як, ти вже надто багато разів мало не

встрявав у халепу. Вони там зараз усе винюхують — Філч, Снейп і Місіс Норіс. Що з того, що

вони тебе не бачать? А якщо зіткнуться з тобою? Якщо ти сам зіб'єш когонебудь?

— Ти вже говориш як Герміона.

— Гаррі, я серйозно, не йди.

Та Гаррі думав лише про одне: як знову опинитися перед дзеркалом, і Рон не зумів би його

зупинити.

Тепер, за третім разом, Гаррі було значно легше знайти дорогу. Він рухався дуже швидко і

знав, що шумить набагато більше, ніж годилося б, проте не зустрів нікого.

І ось уже знову до нього всміхалися мама й тато, а один із його дідусів жартома вклонився

йому.

Гаррі присів на підлогу перед дзеркалом. Ніщо не могло утримати його від того, щоб

просидіти тут з родиною цілу ніч. Абсолютно ніщо. Окрім…

— Що, Гаррі, знову повернувся?